Іншим відомим представником стоїчної філософії був імператор Марк Аврелій. Свої погляди він виклав у нотатках під назвою "Наодинці з собою. Роздуми", знайдених і опублікованих після смерті імператора. В основі його філософії лежить самоаналіз з метою самовдосконалення.
Суспільне життя всіх часів здається Марку Аврелію монотонним і одноманітним. "Пам'ятай завжди, що все, що тепер відбувається, відбувалося
Марк Аврелій
і раніше і завжди буде відбуватися... Згадай, наприклад, увесь двір Адріана, і весь двір Філіппа, і Олександра, і Креза. Повсюдно все було таким самим, лише дійові особи були іншими" [Марк Аврелій. Роздуми, 4, 32]. Втома і сумнів звучать у його словах, які стосуються можливості вдосконалення політичного устрою: "Не мрій про платонівську політію; будь задоволений, якщо тобі вдалося хоча б що-небудь, і дивися навіть на такий успіх, як на немалу річ" [Роздуми, 2, 1]. Сам імператор вів поміркований спосіб життя, відзначався працелюбністю, пунктуальним виконанням своїх обов'язків.
Серед наукової прози ранньоімператорського періоду важливе місце займали історичні твори. В першу чергу, це праця падуанця Титл Лівія (59 р. до н.е. - 17 р. н.е.) "Римська історія" в 142 книгах, проникнута патріархально-ідеалістичними настроями.
На основі солідного історичного матеріалу (анналів, легенд, етнологічних міфів, історичної публіцистики і т.п.) Лівій подав стрункий виклад римської історії від заснування міста (ab urbe condita) до початку принципату. Римська історія є одночасно історичним і художнім літературним твором, написаним "професором красномовства".
Лівій розвиває цілу філософію історії, підносячи на недосяжну висоту республіканські доблесті і тонко протиставляючи своїй сучасності велике минуле, яке створило imperium Romanum. Проте "Римська історія від заснування міста" Лівія не стільки історичне дослідження у звичайному розумінні, скільки історичний роман, сповнений драматизму, або епос, написаний першокласним майстром, який добре володів історичним матеріалом і був наділений даром історичної композиції. Він був останнім відомим істориком Риму, подібним за стилем викладу і способом мислення до плеяди республіканських істориків. Після Лівія римська історіографія впродовж 100 років не знала оригінальних істориків. Причини полягали в об'єктивних політичних умовах, які склалися при спадкоємцях Августа, та обширності самого об'єкта історичних досліджень. Обширність матеріалу і багато дійових осіб пригнічували істориків.
Наприкінці І ст. до н.е. з'явилася "Римська археологія" Діонісія Галікарнаського, який намагався довести етнічну близькість греків із римлянами, легко і напрочуд цікаво викладав матеріал.
Типовим істориком імператорського Риму був префект кавалерії Веллей Патеркул, який жив при Тиберії, багато подорожував і спостерігав. Частина його праці "Римська історія до консульства М. Вініція" дійшла до нас. Як і його сучасники, Патеркул трактує історичний процес з біологічного погляду, розрізняючи період дитинства, отроцтва, юності і старості. Римська історія в зображенні Веллея Патеркула - це історія окремих осіб, творців історії. Інакше кажучи, вона зводиться до біографії великих людей. Внутрішній зв'язок між подіями у викладі Веллея Патеркула не
Тит Лівій
виступає з достатньою чіткістю, події повідомляються без вказівки на їхній причинний зв'язок і взаємозумовленість. У центрі історії Патеркула стоїть імператор Тиберій, покровитель історика і об'єкт його обожнення.
Римське суспільство висувало до історії складні і відповідальні вимоги. Історія пояснювала причини виникнення існуючого ладу, виправдовувала або заперечувала його, показувала приклади доблесті й вад на конкретних прикладах давніх героїв. До історії зверталися з більшим інтересом тоді, коли не знаходили задоволення в навколишній дійсності, намагаючись знайти розраду в далекому минулому. І не випадково, що характерною рисою істориків II ст. стало звеличення минувшини. Причому історичні події викладалися як у прозаїчній, так і в поетичній формі. Увійшов у моду історичний епос, що трактував історичні легенди чи історичні події. До епічних творів належать "Аргонавтика" Валерія Флакка у 8-ми книгах, "Фиваїда" Папінія Стація в 12-ти книгах, яка оповідає про долю дітей Едіпа, поема "Punica" Силія Італіка у 17-ти книгах, де висвітлено події Другої Пунічної війни тощо.
Наприкінці 70-х - на початку 80-х років І ст. з'явилися твори учасника повстання в Іудеї 66 - 73 pp. Йосифа бен Маттафії, більш відомого під ім'ям Йосифа Флавія. У працях "Іудейська війна" й "Іудейські старожитності" він подає не тільки цікавий матеріал з історії своєї батьківщини, а й надзвичайно цінні дані з історії елліністичних держав і Римської імперії.
Із римських істориків епохи Антонінів відзначають Публія Корнелія Тацита (близько 55- 120 pp. н.е.), через твори якого червоною ниткою проходить негативне ставлення до абсолютизму і любов до Республіки, особливо в ранніх працях - "Діалоги про ораторів", "Агрикола". Ці та наступні його дослідження ("Германія", "Історія", "Аннали") при всій різноманітності й обширності сюжетів являють собою єдине ціле, пов'язане певною ідеєю і філософською концепцією. Центральна його ідея - виродження римського суспільства, а як його наслідок - криза Республіки й утвердження Імперії. Причиною кризи Тацит вважає зіпсуття моралі. За даних конкретних умов найдоцільнішою політичною формою Тацит вважає "помірковану монархію" Траяна.
Досить оригінальною є праця Тацита "Германія" (Germania. De situ ас populis Germaniae liber), де описується становище, соціальний устрій і побут германських племен. Окрім прямої мети - ознайомлення римлян з германцями, що було природно упродовж частих відносин і зіткнень з германськими племенами, твір мав і публіцистичну мету. Описуючи простий устрій германців і зображуючи їх сильними і здоровими людьми, Тацит протиставляв порядки германських дикунів римським предкам, як краще гіршому.
Публій Корнелій Тацит
Згодом з'явилася "Історія" (Historiae) в 14 книгах від Гальби до Доміціана (69 - 96 pp.) і "Аннали" (Annales) - від смерті Августа до смерті Нерона (14 - 68 pp.).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСВІТА І НАУКА“ на сторінці 2. Приємного читання.
