ОСВІТА І НАУКА

Культура Античності

Іншим відомим представником стоїчної філософії був імператор Марк Аврелій. Свої погляди він виклав у нотатках під назвою "Наодинці з собою. Роздуми", знайдених і опублікованих після смерті імператора. В основі його філософії лежить самоаналіз з метою самовдосконалення.

Суспільне життя всіх часів здається Марку Аврелію монотонним і одноманітним. "Пам'ятай завжди, що все, що тепер відбувається, відбувалося

Марк Аврелій

Марк Аврелій

і раніше і завжди буде відбуватися... Згадай, наприклад, увесь двір Адріана, і весь двір Філіппа, і Олександра, і Креза. Повсюдно все було таким самим, лише дійові особи були іншими" [Марк Аврелій. Роздуми, 4, 32]. Втома і сумнів звучать у його словах, які стосуються можливості вдосконалення політичного устрою: "Не мрій про платонівську політію; будь задоволений, якщо тобі вдалося хоча б що-небудь, і дивися навіть на такий успіх, як на немалу річ" [Роздуми, 2, 1]. Сам імператор вів поміркований спосіб життя, відзначався працелюбністю, пунктуальним виконанням своїх обов'язків.

Серед наукової прози ранньоімператорського періоду важливе місце займали історичні твори. В першу чергу, це праця падуанця Титл Лівія (59 р. до н.е. - 17 р. н.е.) "Римська історія" в 142 книгах, проникнута патріархально-ідеалістичними настроями.

На основі солідного історичного матеріалу (анналів, легенд, етнологічних міфів, історичної публіцистики і т.п.) Лівій подав стрункий виклад римської історії від заснування міста (ab urbe condita) до початку принципату. Римська історія є одночасно історичним і художнім літературним твором, написаним "професором красномовства".

Лівій розвиває цілу філософію історії, підносячи на недосяжну висоту республіканські доблесті і тонко протиставляючи своїй сучасності велике минуле, яке створило imperium Romanum. Проте "Римська історія від заснування міста" Лівія не стільки історичне дослідження у звичайному розумінні, скільки історичний роман, сповнений драматизму, або епос, написаний першокласним майстром, який добре володів історичним матеріалом і був наділений даром історичної композиції. Він був останнім відомим істориком Риму, подібним за стилем викладу і способом мислення до плеяди республіканських істориків. Після Лівія римська історіографія впродовж 100 років не знала оригінальних істориків. Причини полягали в об'єктивних політичних умовах, які склалися при спадкоємцях Августа, та обширності самого об'єкта історичних досліджень. Обширність матеріалу і багато дійових осіб пригнічували істориків.

Наприкінці І ст. до н.е. з'явилася "Римська археологія" Діонісія Галікарнаського, який намагався довести етнічну близькість греків із римлянами, легко і напрочуд цікаво викладав матеріал.

Типовим істориком імператорського Риму був префект кавалерії Веллей Патеркул, який жив при Тиберії, багато подорожував і спостерігав. Частина його праці "Римська історія до консульства М. Вініція" дійшла до нас. Як і його сучасники, Патеркул трактує історичний процес з біологічного погляду, розрізняючи період дитинства, отроцтва, юності і старості. Римська історія в зображенні Веллея Патеркула - це історія окремих осіб, творців історії. Інакше кажучи, вона зводиться до біографії великих людей. Внутрішній зв'язок між подіями у викладі Веллея Патеркула не

Тит Лівій

Тит Лівій

виступає з достатньою чіткістю, події повідомляються без вказівки на їхній причинний зв'язок і взаємозумовленість. У центрі історії Патеркула стоїть імператор Тиберій, покровитель історика і об'єкт його обожнення.

Римське суспільство висувало до історії складні і відповідальні вимоги. Історія пояснювала причини виникнення існуючого ладу, виправдовувала або заперечувала його, показувала приклади доблесті й вад на конкретних прикладах давніх героїв. До історії зверталися з більшим інтересом тоді, коли не знаходили задоволення в навколишній дійсності, намагаючись знайти розраду в далекому минулому. І не випадково, що характерною рисою істориків II ст. стало звеличення минувшини. Причому історичні події викладалися як у прозаїчній, так і в поетичній формі. Увійшов у моду історичний епос, що трактував історичні легенди чи історичні події. До епічних творів належать "Аргонавтика" Валерія Флакка у 8-ми книгах, "Фиваїда" Папінія Стація в 12-ти книгах, яка оповідає про долю дітей Едіпа, поема "Punica" Силія Італіка у 17-ти книгах, де висвітлено події Другої Пунічної війни тощо.

Наприкінці 70-х - на початку 80-х років І ст. з'явилися твори учасника повстання в Іудеї 66 - 73 pp. Йосифа бен Маттафії, більш відомого під ім'ям Йосифа Флавія. У працях "Іудейська війна" й "Іудейські старожитності" він подає не тільки цікавий матеріал з історії своєї батьківщини, а й надзвичайно цінні дані з історії елліністичних держав і Римської імперії.

Із римських істориків епохи Антонінів відзначають Публія Корнелія Тацита (близько 55- 120 pp. н.е.), через твори якого червоною ниткою проходить негативне ставлення до абсолютизму і любов до Республіки, особливо в ранніх працях - "Діалоги про ораторів", "Агрикола". Ці та наступні його дослідження ("Германія", "Історія", "Аннали") при всій різноманітності й обширності сюжетів являють собою єдине ціле, пов'язане певною ідеєю і філософською концепцією. Центральна його ідея - виродження римського суспільства, а як його наслідок - криза Республіки й утвердження Імперії. Причиною кризи Тацит вважає зіпсуття моралі. За даних конкретних умов найдоцільнішою політичною формою Тацит вважає "помірковану монархію" Траяна.

Досить оригінальною є праця Тацита "Германія" (Germania. De situ ас populis Germaniae liber), де описується становище, соціальний устрій і побут германських племен. Окрім прямої мети - ознайомлення римлян з германцями, що було природно упродовж частих відносин і зіткнень з германськими племенами, твір мав і публіцистичну мету. Описуючи простий устрій германців і зображуючи їх сильними і здоровими людьми, Тацит протиставляв порядки германських дикунів римським предкам, як краще гіршому.

Публій Корнелій Тацит

Публій Корнелій Тацит

Згодом з'явилася "Історія" (Historiae) в 14 книгах від Гальби до Доміціана (69 - 96 pp.) і "Аннали" (Annales) - від смерті Августа до смерті Нерона (14 - 68 pp.).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСВІТА І НАУКА“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА
  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря