РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

Культура Античності

Культура Риму епохи принципату

Культура Риму епохи принципату

Великий цирк у Римі

ки тощо. Кількість святкових днів із кожним сторіччям збільшувалася. В II ст. н.е. у Римі святкували в середньому 180 днів на рік. Видовища приваблювали масу народу, починаючи від самого імператора, придворних і закінчуючи нижчими верствами людей усіх станів, звань, статі і віку. "Великий цирк" (Circus Maximus) між Палатином і Авентином, розрахований на 150 тис. глядачів, після перебудови при Нероні вміщував 250 тис., а при наступних імператорах у нього могло поміститися вже більше 400 тис. глядачів. Характерні для епохи тенденції до грандіозності та формалізму в сценічному мистецтві знайшли своє вираження у поступовому витісненні театру цирком і амфітеатром.

Класичні трагедії й комедії замінили пантомімою, ателанами і мімами, які являли собою суміш "героїчного балету", комедії і мелодрами, щось на зразок фарсу оперети.

Надзвичайно простий, не вимагаючи ні освіти, ні інтелектуальної підготовки мім був до смаку публіці. В основі мімів (букв. - наслідування, відтворення) лежали примітивні побутові сюжети, а виконання включало декламацію, танець, акробатичні номери, виступи жонглерів тощо.

Різновидністю міма стала пантоміма (букв. - всенаслідування). Ця назва пов'язана не лише з тим, що пантомімічні вистави були зрозумілі кожному, але й що актори - їх учасники могли наслідувати всіх, починаючи від знаті і завершуючи рабами.

Герої міма походили з тих же соціальних верств, що і його глядачі: шевці і моряки, трактирники і солдати, звідники і гетери. Хоча серед персонажів переважали люди, але й зустрічалися боги. Проте навіть жителі Олімпу показувалися у жартівливому, а часто - у непристойному вигляді (наприклад, Геракл - як ненажера, п'яниця і ґвалтівник). Можна лише уявити собі, яким непристойним був зміст таких творів, бо актори, які їх виконували, називалися "кінедологи" (букв. - ті, які безсоромно говорили про непристойні речі). Перша частина цього слова за своєю семантикою пов'язана з рядом відомих понять: "кгнад" (тварина), "кінедія" (протиприродна розпуста), "кінедос" (розпусник). Інші актори - магоди, одягнуті у жіночу одежу з тимпанами і кімвалами в руках, відображали всеможливі непристойності.

Саме у пантомімах на сцену вперше вийшли жінки. Однак мистецтво мімів в уявленні населення уже не пов'язувалося з релігійним культом. Тому суспільне становище і матеріальний стан цих акторів був дуже низьким. Про жінок у мімах і говорити нічого: виставляти себе на загальний огляд, розважати публіку танцем, акробатикою або співом могла тільки недостойна.

Пантоміма була примітивною п'єсою з музичним супроводом, піснями і танцями та писалася популярними акторами. Представляючи сюжети із життя ремісників і повій, пантоміми користувалися будь-якими засобами: лайка, непристойність і побої (улюблений жарт публіки - звуки ударів по величезних щоках дурників). Часто жінки-міми танцювали перед публікою голими, і саме ці епізоди викликали найбільше аплодисментів.

Руїни театру в Остії

Руїни театру в Остії

З часом мім з короткої сценки перетворився в велику п'єсу із закрученим сюжетом і великою кількістю акторів. Але теми залишалися все тими ж: подружні зради, зваблення дівчат, пригоди розбійників, розпуста і сексуальні пригоди.

Девізом театрального мистецтва стало: менше слів і більше музики, співів, балету і міміки. Глядачі, незадоволені розміреним, пишномовним стилем старих часів, вимагали більш яскравих барв, мелодійного звучання, краси і різноманіття рухів. Гра на флейті, хори, міміка, жести і куплети замінили попередні слова. Складачі театральних репертуарів використовували весь запас наявних у них матеріалів, переробляючи класичні грецькі і римські драми та комедії, інсценувалися навіть діалоги Платона. Циркові видовища приваблювали більше народу, ніж місця поховання християнських мучеників. Провінція намагалася не відставати від центру. Не лише у великих і малих містах провінцій, але навіть у солдатських таборах існували цирки й амфітеатри.

Грубі смаки натовпу, від яких не відрізнялися і смаки суспільних верхів, вимагали вивести на сцену справжні убивства і страти (ролі "смертників" виконували раби). За таких умов серйозна драма стає літературним жанром: вона призначена для читання, а не для сценічного виконання. Найвідомішим представником такого роду літературної драми був Луцій Анней Сенека (близько 4 р. до н.е. - 65 р. н.е.), який вивчав риторику і філософію (про його наукові погляди мова піде в іншому розділі). Уже при Тиберії він отримав доступ до влади - став квестором; при Клавдії, навпаки, був відправлений на заслання на о. Корсику. Завдяки заступництву Агриппини Сенеку повернули в Рим і призначили вихователем Нерона. У 65 р. як людина, причетна до змови Пізона, він покінчив життя самогубством.

До нас дійшло 8 його трагедій: "Медея", "Едіт, "Федра", "Агамемнон", "Геркулес на Етні", "Троячки", "Несамовитий Геркулес" та "Фієст". "Октавія", присвячена трагічній долі Октавії, доньки Клавдія і першої дружини Нерона, написана в стилі Сенеки, але йому, очевидно, не належить.

Драми Сенеки за формою копіюють грецькі трагедії Зміст їх береться з міфології, проте римський автор вніс у трагедії багато нового. Вони проникнуті жахом і відчаєм, а їхні герої - сильні особи, приречені на страшенні муки і загибель. Разом із тим персонажі Сенеки схематичні, однотонні, їхні характери майже не змінюються по ходу дій. Потрібно відзначити ще одну рису драматургії Сенеки: у нього досить часто зустрічаються випади проти деспотизму, царів і тиранів. Хоча ця риса була властива грецькій риториці, але не виключено, що вона стала відображенням і римських політичних умов епохи терористичних режимів.

Трагедії Сенеки значно вплинули на розвиток драматургії Нового часу, починаючи з епохи Відродження.

Сенека

Наступний розділ:

ОСВІТА І НАУКА

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА
  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря