Культура Риму епохи принципату
Великий цирк у Римі
ки тощо. Кількість святкових днів із кожним сторіччям збільшувалася. В II ст. н.е. у Римі святкували в середньому 180 днів на рік. Видовища приваблювали масу народу, починаючи від самого імператора, придворних і закінчуючи нижчими верствами людей усіх станів, звань, статі і віку. "Великий цирк" (Circus Maximus) між Палатином і Авентином, розрахований на 150 тис. глядачів, після перебудови при Нероні вміщував 250 тис., а при наступних імператорах у нього могло поміститися вже більше 400 тис. глядачів. Характерні для епохи тенденції до грандіозності та формалізму в сценічному мистецтві знайшли своє вираження у поступовому витісненні театру цирком і амфітеатром.
Класичні трагедії й комедії замінили пантомімою, ателанами і мімами, які являли собою суміш "героїчного балету", комедії і мелодрами, щось на зразок фарсу оперети.
Надзвичайно простий, не вимагаючи ні освіти, ні інтелектуальної підготовки мім був до смаку публіці. В основі мімів (букв. - наслідування, відтворення) лежали примітивні побутові сюжети, а виконання включало декламацію, танець, акробатичні номери, виступи жонглерів тощо.
Різновидністю міма стала пантоміма (букв. - всенаслідування). Ця назва пов'язана не лише з тим, що пантомімічні вистави були зрозумілі кожному, але й що актори - їх учасники могли наслідувати всіх, починаючи від знаті і завершуючи рабами.
Герої міма походили з тих же соціальних верств, що і його глядачі: шевці і моряки, трактирники і солдати, звідники і гетери. Хоча серед персонажів переважали люди, але й зустрічалися боги. Проте навіть жителі Олімпу показувалися у жартівливому, а часто - у непристойному вигляді (наприклад, Геракл - як ненажера, п'яниця і ґвалтівник). Можна лише уявити собі, яким непристойним був зміст таких творів, бо актори, які їх виконували, називалися "кінедологи" (букв. - ті, які безсоромно говорили про непристойні речі). Перша частина цього слова за своєю семантикою пов'язана з рядом відомих понять: "кгнад" (тварина), "кінедія" (протиприродна розпуста), "кінедос" (розпусник). Інші актори - магоди, одягнуті у жіночу одежу з тимпанами і кімвалами в руках, відображали всеможливі непристойності.
Саме у пантомімах на сцену вперше вийшли жінки. Однак мистецтво мімів в уявленні населення уже не пов'язувалося з релігійним культом. Тому суспільне становище і матеріальний стан цих акторів був дуже низьким. Про жінок у мімах і говорити нічого: виставляти себе на загальний огляд, розважати публіку танцем, акробатикою або співом могла тільки недостойна.
Пантоміма була примітивною п'єсою з музичним супроводом, піснями і танцями та писалася популярними акторами. Представляючи сюжети із життя ремісників і повій, пантоміми користувалися будь-якими засобами: лайка, непристойність і побої (улюблений жарт публіки - звуки ударів по величезних щоках дурників). Часто жінки-міми танцювали перед публікою голими, і саме ці епізоди викликали найбільше аплодисментів.
Руїни театру в Остії
З часом мім з короткої сценки перетворився в велику п'єсу із закрученим сюжетом і великою кількістю акторів. Але теми залишалися все тими ж: подружні зради, зваблення дівчат, пригоди розбійників, розпуста і сексуальні пригоди.
Девізом театрального мистецтва стало: менше слів і більше музики, співів, балету і міміки. Глядачі, незадоволені розміреним, пишномовним стилем старих часів, вимагали більш яскравих барв, мелодійного звучання, краси і різноманіття рухів. Гра на флейті, хори, міміка, жести і куплети замінили попередні слова. Складачі театральних репертуарів використовували весь запас наявних у них матеріалів, переробляючи класичні грецькі і римські драми та комедії, інсценувалися навіть діалоги Платона. Циркові видовища приваблювали більше народу, ніж місця поховання християнських мучеників. Провінція намагалася не відставати від центру. Не лише у великих і малих містах провінцій, але навіть у солдатських таборах існували цирки й амфітеатри.
Грубі смаки натовпу, від яких не відрізнялися і смаки суспільних верхів, вимагали вивести на сцену справжні убивства і страти (ролі "смертників" виконували раби). За таких умов серйозна драма стає літературним жанром: вона призначена для читання, а не для сценічного виконання. Найвідомішим представником такого роду літературної драми був Луцій Анней Сенека (близько 4 р. до н.е. - 65 р. н.е.), який вивчав риторику і філософію (про його наукові погляди мова піде в іншому розділі). Уже при Тиберії він отримав доступ до влади - став квестором; при Клавдії, навпаки, був відправлений на заслання на о. Корсику. Завдяки заступництву Агриппини Сенеку повернули в Рим і призначили вихователем Нерона. У 65 р. як людина, причетна до змови Пізона, він покінчив життя самогубством.
До нас дійшло 8 його трагедій: "Медея", "Едіт, "Федра", "Агамемнон", "Геркулес на Етні", "Троячки", "Несамовитий Геркулес" та "Фієст". "Октавія", присвячена трагічній долі Октавії, доньки Клавдія і першої дружини Нерона, написана в стилі Сенеки, але йому, очевидно, не належить.
Драми Сенеки за формою копіюють грецькі трагедії Зміст їх береться з міфології, проте римський автор вніс у трагедії багато нового. Вони проникнуті жахом і відчаєм, а їхні герої - сильні особи, приречені на страшенні муки і загибель. Разом із тим персонажі Сенеки схематичні, однотонні, їхні характери майже не змінюються по ходу дій. Потрібно відзначити ще одну рису драматургії Сенеки: у нього досить часто зустрічаються випади проти деспотизму, царів і тиранів. Хоча ця риса була властива грецькій риториці, але не виключено, що вона стала відображенням і римських політичних умов епохи терористичних режимів.
Трагедії Сенеки значно вплинули на розвиток драматургії Нового часу, починаючи з епохи Відродження.
Сенека
ОСВІТА І НАУКА
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА“ на сторінці 5. Приємного читання.
