Зразком буколічних ідилій для римських поетів стали ідилії сицилійського поета Феокрита.
Адоніс - герой "Метаморфоз" Овідія
Більшість поетів августівської епохи самі належали до середніх землевласників і тому підтримували аграрну політику відродження села. "Я, – говорив Горацій, - любитель села... я в захопленні від струмочків, чарівного села, від скель, що поросли мохом, і від гаю. Словом, я оживаю, я царюю, як тільки залишу те, що всі ви разом з натовпом звеличуєте до самого неба. Як слуга – втікач жерця, я не хочу медових жертовних коржиків, мені потрібний хліб, для мене смачніший від усіляких солодощів" [Листи 1,10].
З ідеалізацією природи перепліталася й ідеалізація старовинних закладів і патріархального укладу життя. Соціальні утопії про "золоте століття" (aevum aureum; aurae aetas) займають помітне місце в грецькій і римській літературі. Поетів Вергілія, Горація, Овідія, Альбія Тибула (50-19 pp. до н.е.) і Секста Проперція (49 - 15 pp. до н.е.) не задовольняла навколишня дійсність і, наслідуючи тогочасну моду, вони линули думками в далеке минуле, в "золотий вік" Сатурна, коли не було ні бідних, ні багатих, ні ворожнечі, ні ошуканства.
Тибул був сином вершника, належав до гуртка республіканця Марка Валерія Мессали Корвіна, який згодом перейшов на бік Октавіана. Під впливом александризму Тибул найкращі свої твори присвятив своєму коханню до Делгі. На відміну від Горація і Вергілія, Тибул жодного разу не згадує Августа, хоча теж проклинав війну, жадібність і розкіш, оспівував тихе селянське життя. Він вважав щасливими первісних людей, які не знали ворожнечі і без особливих зусиль отримували дари самої природи.
Його сучасник Проперцій народився у м. Ассизи в Умбрії і ще більшою мірою перебував під впливом александрійських поетів, гордовито називаючи себе римським Каллімахом. Головна тема його творів – кохання до обдарованої жінки Цинції, поетеси і музикантки. Сюжет переповнений усілякими ремінісценціями з грецької і римської міфології, хоча канва роману - реальні життєві події: від зародження почуття кохання до зради Цинції і розриву з нею. В ряді віршів Проперцій теж оспівував римську старовину.
Поети закликали римлян, стомлених довготривалими війнами і пересичених міською культурою, втікати в країну блаженних, по той бік Океану, тікати з атмосфери рабства і рафінованої культури на лоно природи, в глухе село, на острів блаженних, де люди живуть щасливо.
Дещо інший характер притаманний поетичним творам, створеним при спадкоємцях Августа. Серед найбільш відомих - поема Лукана (39 - 65 pp.) "Фарсалія". Поет був племінником Сенеки, одним із друзів Нерона, але після невдалої змови Пізона змушений був покінчити життя самогубством. Сюжет поеми – громадянська війна Цезаря і Помпея. Прихильник сенаторської знаті, Лукан негативно ставився до політичної системи принципату,
Поетеса
співчував Помпею і засуджував Цезаря. На думку Лукана, громадянська війна - це злочин. Головним героєм поеми є Свобода, а позитивним персонажем - Катон Молодший, який заслуговує того, щоб на його честь зводили вівтарі. Поема написана під впливом "Енеїди" Вергілія, проте в Лукана ще більше відчувається вплив риторики, що особливо виявляється, зокрема, в промовах дійових осіб і авторських ліричних відступах. Поряд із цим у поемі є живі сцени, а опис усіляких розправ, убивств і т.п. відзначається крайнім натуралізмом.
До часів Нерона належить і яскравий прозовий твір - "Сатирикон". Його приписують одному з прибічників Нерона Петронію, якого обмовив всемогутній префект Преторія Тигеллін, і він, не очікуючи процесу, покінчив життя самогубством. Описуючи подорож по Італії двох безпритульних бродяг, автор зображує побут різних верств сучасного йому суспільства. Значне місце в творі відведено бенкету Тримальхіона, багатого вільновідпущеника, типового вискочки, який намагається пишністю обстановки і бенкетів наслідувати аристократію. Твір має сатиричний характер, а загалом нагадує автохтонний роман Нового часу. Він написаний правильною класичною мовою, проте автор часто використовує простонародні слова і вислови. Тому "Сатирикон" має велике значення для вивчення вульгарної латині та італійського життя.
Подібний характер мають і твори Марка Валерія Марцелла (близько 42 - 102 pp.), уродженця Іспанії, ритора. Проживаючи в Римі як клієнт, зазнаючи злиднів і приниження, він гостро критикував звичаї тогочасного суспільства. Марцелл створив близько 1200 епіграм, в яких описував смиренність маси населення і зарозумілість, бездушність, жорстокість римської знаті. Він противник риторики і надмірного захоплення міфологією, характерних для більшості сучасних йому поетів. Марцелл писав: "Те лише читай, про що життя може сказати: "Моє"; тут ні Кентаврів, ні Гарпій з Горгонами ти не відшукаєш; тільки про людину наші сторінки стверджують" [Епіграми, X, 4].
Перед читачем Марцелла проходять різноманітні типи космополітичної столиці: патрони і клієнти, паразити і докучливі люди, шукачі спадку і отруювачі, невірні чоловіки і жінки, коханці, п'яниці, франти, різні ділки, лікарі-шарлатани, невдахи-поети і дилетанти, кредитори і боржники. Багато його епіграм звичайного типу: короткі віршики - описові, святкові, хвалебні, застільні, надгробні. Проте переважають сатиричні епіграми, спрямовані не стільки проти окремих осіб, скільки проти негативних типів римського суспільства.
Для Марцелла характерне співчуття до "маленьких людей", які проживають у величезних інсулах, і навіть до рабів. Проте поряд з цим уживається підлабузництво і поклоніння перед імператорами і багатими покровителями.
Нерон
Сатириком-викривачем звичаїв римського суспільства був Децим Юній Ювенал (близько 55 - 132 pp.), уродженець італійського м. Аквін, який ще сміливіше, ніж Марцелл, викривав негативні риси тогочасного римського суспільства. Засудження сучасної йому моралі межує в нього з повним песимізмом. 16 сатир, що дійшли до нас, торкалися різних сторін римського життя. Він змальовував, як важко чесному і талановитому знайти собі патрона, в якому принизливому становищі перебували клієнти. Його сатири викривають вади римських жінок, знатних людей, їхню пихатість, вихваляння далекими предками.
Проте пафос мораліста часто заводив Ювенала надто далеко, і, розглядаючи його сатири як історичне джерело, потрібно вносити поправку на цю рису його творчості Картаючи тогочасні пороки, Ювенал не дає жодної позитивної програми. Очевидно, він відображав класову позицію дрібних італійських власників, врятувати яких було неможливо жодними реформами Нерви і Траяна. Тому всі їхні ідеали проглядались у далекому майбутньому.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА“ на сторінці 3. Приємного читання.
