Разом із тим поет відображає життя нижчих верств римського суспільства, переповненого горем і жебрацтвом. Для соціальної історії Риму особливо цікава третя книга сатир Ювенала, де зображене життя міського плебсу. Втомлені денними турботами, бідні люди навіть вночі не знають спокою. Розміщуючись у передній частині будинку, що виходила на вулицю, римська біднота не могла заснути від гулу екіпажів, шуму, крику і вуличної сварки. Але він ніколи не називає імен своїх сучасників, як, наприклад, глузуючи з Доміціана. Ювенала цінили в давнину. Його перекладали і копіювали поети Нового часу.
Деякі його вирази здобули загальне визнання, стали афоризмами: "Mens sana in corpore sano" (Здоровий дух у здоровому тілі), "Panem et circenses" (Хліба і видовищ) та інші [Сатири, X, 81, 356]. В Європі Нового часу Ювенала вважали найвидатнішим сатириком старовини. Революційна буржуазія бачила в ньому палкого викривача "тиранів" і аристократії, яка вироджувалася.
З часів Адріана римська література почала переживати спад. Останнім латинським поетом був Апулей (народився в 124 р. н.е. в нумідійському м. Мадаври). Виходець із багатої сім'ї, освіту отримав у Карфагені й Афінах, займався адвокатською
Апулей
Стара селянка
практикою в Римі. Його філософські погляди - еклектична суміш піфагореїзму і платонізму. Апулей пристрасно захоплювався містичними культами і магією, будучи досить плідним і різнобічним поетом та володіючи однаково і латинською, і грецькою мовами. Його грецькі твори всі загинули, але з латинських багато збереглося. Найвідомішим твором Апулея став авантюрний роман "Метаморфози, або Золотий віслюк", в якому йде мова про Люцгя, захопленого магією і мріючого проникнути в її таємниці, але шляхом чаклунства перетвореного у віслюка і позбавленого чар заступництвом богині Ісіди.
У канву роману вставлена відома новела про Амура і Психею. За формою "Метаморфози" - пригодницький, розважальний твір, в основі якого лежить аналогічна грецька повість. Апулей не лише значно розширив грецький варіант (у "Метаморфозах" - 11 книг), але й надав йому релігійно- філософського, повчального змісту. Герой роману перетворенням у віслюка покараний за сентиментальність і намагання зухвало проникнути у надприродні таємниці. Своїми стражданнями в образі віслюка Люцій спокутував гріхи і досягнув святості.
Сюжет роману дозволив Апулею всебічно розкрити негативні сторони життя. "Віслюку" відкрито набагато більше можливостей спостерігати закулісну суспільну гру, оскільки люди при ньому відкрито роблять і говорять те, що вони ретельно приховують від своїх побратимів. Тому в "Метаморфозах" вміщений значний сатиричний культурно-історичний матеріал. Апулей дає яскраву картину життя римських провінцій II ст., змальовує свавілля адміністрації, важке становище рабів, розорення дрібних земельних власників.
Характерне і закінчення твору: авантюрний роман, забарвлений анекдотичними епізодами фривольного змісту, завершується втручанням божества. Прославлення Ісіди, яким завершує Апулей свої "Метаморфози", не відповідає тону роману. Це - відображення містичних переживань глибоко віруючої, релігійної людини.
Таким чином, із творів римських поетів І - II ст. видно, що античне місто імператорського періоду являло собою справжній людський мурашник, переповнений людьми найрізноманітніших станів, становищ, звичаїв і племен. Більша частина міщан належала до бідняків і заледве зводила кінці з кінцями. На тлі масової бідності яскравіше постають фігури окремих багачів і аристократів, які жили в розкішних особняках - палацах, в
Амур і Психея
оточенні цілої армії слуг і клієнтів. Погоня за наживою, кар'єризм і жорстока боротьба за існування складали зміст міського життя.
Для тогочасної прози характерне намагання повернутися до старих аттичних образів у плані красномовства. Ця нова течія відома в історії літератури під назвою другої софістики. До згаданої школи належали на початку своєї літературної діяльності Діон Хрисостом та Елій Аристид, а найвідомішим серед них був Лукіан (120-180 pp.), уродженець м. Самосати в Сирії, син бідного ремісника, який копіткою працею досягнув вершин риторського мистецтва. Як софіст відвідав Італію, викладав риторику в Галлії, але повернувся на Схід і завершив життя відомим імператорським чиновником в Єгипті. Його називали останнім великим сатириком Античності. Сатира Лукіана спрямована проти усіх форм ідеології античного суспільства, яке розкладалося, проти релігійних забобонів, падіння філософської думки, пригодницьких романів, риторичної історіографії тощо. Особливу увагу він приділяв релігійному питанню, показавши себе в ньому скептиком. Лукіан нещадно глузував над богами Олімпу ("Діалоги богів", "Зевс трагічний"), тогочасними релігійними течіями ("Олександр, або Лжепророк", "Про смерть Перегрина"). "Пророки-чудотворці" релігійних сект II ст., до яких Лукіан відносив і християнство, зображені ним у вигляді шахраїв і шарлатанів. У "Правдивій історії" Лукіан пародіює жанр фантастичних оповідань, а в "Як необхідно писати історію" висміює пишномовну і брехливу риторичну історіографію.
Твори Лукіана вирізняються багатством і різноманітністю змісту, майстерністю художньої форми. Вони являють собою пам'ятку світової літератури і незамінне джерело з римської релігії та християнства. Питанням релігії і містики в римській літературі приділялося багато уваги. Це було свідченням початку кризи, ідеологічної і загальної, в смугу якої вступило римське суспільство. Релігійно-містичні настрої охопили не лише специфічну релігійну, християнську і нехристиянську (язичницьку) літературу, але й світську літературу.
Римська колісниця
Поряд із літературою процвітало й сценічне мистецтво - цирк і театр. У столиці і провінційних містах з'явилося безліч різноманітних забав і видовищ, розрахованих на увагу широкої публіки. Сюди відносять циркові і театральні вистави, народні свята, тріумфальні ходи, вистав-
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА“ на сторінці 4. Приємного читання.
