Велика Матір вшановувалася в Малій Азії під іменами Реї і Кібели. Вона вважалася початком усього життя і матір'ю богів. Прибіч
Прибуття в Рим Великої Матері. Рельєфне зображення на пам'ятнику богині
ники її культу вірили, що від неї залежить життя тварин і рослин, що вона володарює на землі і в підземному царстві. Її коханий Аттис щорічно помирає, а потім повертається до життя.
Культ її належав до оргіастичних: при богослужіннях жерці приходили в екстаз. Вони пророкували, виконували священні танці, які супроводжувалися самомордуванням.
Східні культи проникали в Рим в основному разом із рабами, уродженцями східних країн, які залишалися прихильниками своїх релігійних вірувань і звичаїв. Раби поширювали їх у тих будинках, де жили, досить часто прищеплювали свої релігійні вірування і звичаї малолітнім вільним, за якими наглядали і яких виховували.
Про ступінь поширення оргіастичних культів, містерій і вакханалій Кібели і Діонісія (Вакха) свідчить спеціально виданий 186 р. до н.е. декрет сенату про вакханалії (Senatus consultum de Bacchanalibus), який загрожував смертною карою за участь у таємних оргіастичних культах. Близько 7 тис. чоловік потрапили під дію цього декрета, і багато з них були піддані смертній карі. Через деякий час покарали ще З тис. учасників вакханалій.
Якщо в ранній час римські божества уособлювали різні сили природи, будучи народними, то в пізньореспубліканський час відбувається аристократизація релігії. З маси божеств виділяються головні, так звана капі- толійська трійця - Юпітер (Iuappiter), Юнона (Juno) і Мінерва (Minerva). Цим патриціанським божествам протистояла плебейська трійця - Церера (Деметра), Лібер (Вакх) і Лібера (Церера), де головне місце займала Церера - жіноче божество, яке вказувало на пережитки матріархату. У храмі Церери на Авентині зберігалися плебейські архіви і плебейська скарбниця.
І, нарешті, грецький олімпійський пантеон отримує офіційне визнання в Римі: до 12-ти олімпійських богів у Римі зараховувалися - Юпітер (Зевс), Юнона (Гера), Нептун (Посейдон), Мінерва (Афіна), Марс (Арес), Венера (Афродіта), Діана (Артеміда), Вулкан (Гефест), Веста (Гестія), Меркурій (Гермес), Церера (Деметра) і Аполлон, якого вшановували під таким самим іменем.
Крім того, в Рим проникли й інші елліністичні культи: єгипетський культ Ісіди і Сарапіса, культи малоазійської Ма-Беллони, іудейського Ягве тощо. їх при
Ісіда
Вакханалії
носили з собою солдати, купці і всілякі "негоціанти", які побували в далеких країнах. Разом з ними східні вірування проникали навіть у будинки знатних римлян; відпущені на волю уродженці елліністичного Сходу розчинилися серед міського плебсу і сприяли поширенню своїх релігійних поглядів серед римської бідноти.
Серед вищих верств римського суспільства поширюються також різні погляди грецьких філософів із релігійних питань. Було перекладено латинською мовою твір Євгемера, який вважав усіх богів колишніми людьми. Відомі римляни сумлінно виконували всі приписи офіційної релігії. Наприклад, коли філософ Панецій, близький до Сципгона Еміліана, був скептиком у релігійних питаннях, сам полководець вважав релігію основою державного життя. Луцилій, учень Панеція, зазначав: "Щоб володарювати над натовпом, мимоволі довелося звернутися до жахів невідомого і до вигадок різних залякувальних фікцій" [Буассьє Г. Римська релігія від Августа до Антонінів, с. 57]. Але так говорилося лише у вузькому колі. Коли ж постало питання про передачу прав вибору жерців народу, близький до Сципіона Бміліана Лелій виголосив палку промову, в якій прославляв старовинні культи.
Поширювалися також інші раціоналістичні філософські системи. Найбільшим успіхом користувалося вчення стоїків. Абстрактний ідеал мудреця, суворого до себе і людей, злився з уявленнями про римлянина старого гарту, який уособлював істинні римські чесноти (мужність, справедливість, благочестивість тощо). Водночас стоїцизм сприяв поширенню космополітизму. Вчення про розум, який панує в усьому світі, про рівність людей, про розумну справедливість знайшло відображення в релігійних і політичних ідеях та тогочасних правових нормах. До речі, зауважимо, що в цю епоху ніхто з римлян не створив оригінальної філософської системи. Еклектизм - одна з характерних рис римської філософії кінця Республіки.
Значну роль у розвитку римської культури відіграли вихідці з італійських муніципіїв. Після Союзницької війни поступово стала зникати довготривала замкнутість італійських міст і областей. Немало юних представників муніципальної знаті отримувало освіту в Римі і долучалося до різних гуртків римської аристократичної молоді. Серед цих молодих італіків, "нових людей" (homines now), як їх називали в Римі, було немало талантів, які здобули широку популярність.
РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН“ на сторінці 5. Приємного читання.
