Грецька трагедія стала гармонічним поєднанням декількох компонентів: мови, звучання музичних інструментів, співу, танців. Вона складалася з кількох частин. Перша - "пролог", де проходила зав'язка сюжету. Потім ішов "парод" (букв. - перехід).
Якщо у першій частині з'являвся лише один або два актори, то під час па- рода на орхестру виходив хор. Наступним етапом були "епісодії", що відокремлювалися один від одного "стасимами" (букв. - нерухомі). Епісодіями називалися діалогові частини, а стасимами - пісні хору. Після трьох-чотирьох таких чергувань епісодій і стасим хор покидав орхестру. Це називалося "ексод" (букв. - залишення). Стасими теж були неоднорідними. Вони поділялися на "строфи" і "антистрофи", число яких завжди було рівним. Причому під час проголошення строфи танцюючий хор рухався в один бік, а під час антистрофи - в другий.
Текст трагедії завжди був віршований. Грецьке віршування - метричне, а в його основі лежало чергування довгих і коротких складів, рифми не існувало взагалі.
Всесвітньо-історичне значення грецької трагедії полягало в її дивовижному багатстві ідей та у філософській глибині порушених питань, майстерності вірша та багатстві і пишності мови, різноманітті образів та життєвій повноті. Історичний чи міфологічний сюжет наповнювався сучасним змістом, тому історія та сучасність органічно поєднувалися у грецьких драматургів.
З грецьких трагіків світову славу здобули три корифеї античної драми: Есхіл, Софокл і Еврипід. Старший з них Есхіл родом з Елевсина, головного центру таємничих і похмурих елевсинських містерій, належав до знатної сім'ї, отримав блискучу освіту й прекрасно знав епос і твори Гомера. Під час греко-перських війн служив гоплітом. За легендами, написав 90 драм, з яких до нас повністю дійшли "Орестея", яка складалася з 3-х частин: 1) "Агамемнон", 2) "Хоефори" і 3) "Евменіди", та 4 трагедії: "Перси", "Семеро проти Фів", "Прометей Прикутий", "Благаючі".
Джерелом усіх конфліктів у Есхіла виступає незалежний ні від людей, ні від бога фактор - доля (Мойра), подолати яку не можуть навіть боги.
Есхіл
Звідси властиві його трагедіям містика, таємничість та забобонність. Разом з ідеєю долі трактувалася й ідея розплати та помсти. Всякий здійснений, свідомо чи несвідомо, злочин неминуче внаслідок долі веде за собою помсту.
Хоча герої Есхіла - боги, проблеми, обговорювані в драмах, - ті, що хвилювали його сучасників. Інша важлива риса художнього почерку Есхіла - почуття глядача, знання і розуміння того, що буде цікаво бачити і слухати. Завдяки введеному ним другому актору, відкривалася можливість поглибити драматичний конфлікт, розширити дії, посилити динаміку п'єси. З'явилася можливість для конфлікту між декількома персонажами. Завдяки цьому, розпочався розвиток діалогу, тобто герої сюжету розмовляли між собою, сперечалися, бесідували.
Найвиразніше ідея розплати звучить у трилогії "Орестея". Есхіл не міг стояти поза гострою політичною боротьбою, яка проходила на його батьківщині. В трагедії "Евменіди" показана внутрішньополітична боротьба в Афінах, пов'язана з реформами Ефіальта. Есхіл закликає громадян до згоди і захищає давній оплот аристократії - ареопаг.
Ідея помсти й ідея примирення взаємно переплітаються в трилогії "Прометей Прикутий". Перехідна епоха, в яку жив Есхіл, ставила питання, як примирити прагнення свободи і творчості з об'єктивною неможливістю отримати свободу. Свідомість і воля індивіда - хай то бог, титан чи людина - прагне до звільнення, а в своїх поривах наштовхується на нездоланні фактори у вигляді різного роду традицій і забобонів - кровних, локальних, релігійних. Власне,
Прометей (букв. - провидець) і показаний драматургом як борець проти всього обмеженого, вульгарного, самовдоволеного і нерозумного.
"Прометей Прикутий" - це перша частина незбереженої трилогії, що включала в себе п'єси "Прометей Звільнений" і "Прометей-Вогненосець". Від "Прометей Звільненого" дійшли лише уривки, але можна сказати точно, що, згідно з сюжетом твору, Зевс і титани (одним з яких був Прометей) помирилися. Адже пам'ятаючи про глибину релігійних почуттів античних греків, неважко здогадатися, що в той час неможливо було допустити, щоб глядач упродовж усієї вистави чув
Прометей дає життя людині
лише лайку на адресу Зевса. Швидше за все, вони помирилися достойним чином! Бо боги, утверджуючи загальну світову гармонію, своїм прикладом повинні були показати людям модель поведінки.
Ідея долі і розплати ще рельєфніше виступає у творах Софокла (497/96 - 406 pp. до н.е.) з афінського передмістя Колона, автора більше 120 трагедій (до нас дійшло лише сім), якого називали "Гомером грецької драматургії".
Софокл брав активну участь у політичному і громадському житті афінського суспільства. У 443 р. до н.е. він став головою комісії, що відповідала за союзницьку скарбницю. У 441 р. до н.е. його обрали стратегом, і він разом з Периклом брав участь у поході на о. Самос. Наприкінці життя Софокл займав жрецьку посаду у культі бога Аскепія.
У драматурга було 5 дітей, а помер він у 406 р. до н.е., коли йому було більше 90 років. Серед нововедень Софокла у театрі - збільшення хору з 12 до 15 чоловік, посилення діалогової частини і глибини драматичного конфлікту та введення третього актора.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ“ на сторінці 3. Приємного читання.
