Театральні маски
більшими, ніж звичайні люди, для чого актори взували спеціальне взуття з високими дерев'яними підошвами - ембатами у греків і котурнами у римлян (до 20 см), носили високий головний убір і підкладали під одежу прокладки, щоб здаватися могутнішими. Цей реквізит був необхідний ще й тому, що при великих розмірах грецьких театрів і віддаленості глядацьких місць від орхестри актори у таких костюмах ставали помітнішими, легше було спостерігати за їхньою грою. Вони грали у довгих шатах, в які, за легендою, одягалися царі і жерці.
Комічні персонажі повинні були викликати сміх. Тому їх вигляд був підкреслено непропорційний: товстий живіт, величезний зад і карикатурні маски. Комічний костюм мав дві пікантні подробиці, які в наш час можна було б прийняти за непристойні: майже всі персонажі мали великих розмірів шкіряні фалоси, а також хітони, що оголювали сідниці. Усе, що мало хоча б якесь відношення до запліднення і народження, вважалося пристойним і прекрасним.
Застосовувалися і деякі механічні пристосування. Наприклад, якщо потрібно було показати бога, який ширяв у небесах, то використовували спеціальні пристрої. Особливий шумовий устрій відтворював удари грому. Давні греки створювали театральні ефекти з допомогою машин. Один із них - "еккгклема" (платформа на колесах). Її завданням було показати те, що відбувалося всередині приміщення. Потрібно відзначити один важливий закон античної драми: за жодних обставин не можна показувати убивство. Інша машина, еорема (букв. повішене) допомагала показувати, як бог опускався до людей на землю або підіймався на небеса; польоти колісниці і коней тощо. Вона виглядала як підйомний кран, тому що мала похилий важіль, по якому рухалися закріплені канати. "Вийти" із підземного царства допомагала "Харонова драбина" і використовувалися рухомі трапи, "періакти" (букв. - обертальні машини) тощо.
Театри мали чудову акустику, і досить було упустити монету на сцені, аби цей звук почули в задніх рядах театру. Вони були розраховані практично на все населення міста і нараховували декілька десятків тисяч місць. Театр Діоніса в Афінах мав 17 тис. місць, знаменитий театр в Епідаврі (зберігся до наших днів, сучасні грецькі актори грають тут давні трагедії) - 20 тис., театр у Мегаполісі - 40 тис., а в Ефесі – навіть 60 тис. місць.
Трагічна маска
Комічна маска
Хоча театри були великими, вони не могли вмістити усіх бажаючих. Тому інколи вистави розпочиналися з бійки громадян, які не поділили місця. Щоб не допускати подібних безпорядків, були введені вхідні "квитки" - маленькі мідні кружечки з символами. Ці жетони так і називалися "символи". На одному боці зображувалася голова богині Афіни, а на другому - намальовані грецькі букви із вказуванням ряду. Так були вирішені зразу дві проблеми: обмежена кількість глядачів і розподілені місця між різними соціальними верствами. У першому ряду сиділи найпочесніші громадяни - державні мужі, полководці, жерці. Ці місця були безплатними. Жетони коштували дешево - 2 о боли.
Театральні вистави були не розвагою, а священнодійством, в якому мав брати участь кожен громадянин. Афінським громадянам, починаючи з часів Перикла, видавали зі скарбниці спеціальні театральні гроші для відвідування вистав - "теорикон" (букв. - видовищні). Вони ставилися лише у свята Діоніса і були частиною культу. Лише поступово театр ставав політичною трибуною, місцем відпочинку й розваг. Театр виховував, організовував, просвітлював народні маси. Вистави йшли щороку на великі свята і тривали по декілька днів підряд.
Предметом театральних вистав служили трагедії і комедії. З V ст. до н.е. під час вистав ставили 3 трагедії (трилогія), кожна з яких була продовженням попередньої, та 2 комедії. Умови античного театру викликали необхідність виконання трьох єдностей (єдності місця, часу і дії). Інколи до трилогії додавали сатиричну драму (драма- дія).
В основу трагедій клали міф про богів і героїв. До історико-міфологічної основи приєднувалося безліч різноманітних релігійних, політичних і психологічних мотивів: боротьба волі людини проти сліпої долі; метаморфози долі; зіткнення соціального з індивідуальним; безкінечні зміни щастя і горя; гордість і приниження; любов до вітчизни і зрада; віра і зневіра. Інколи в трагедіях звучали досить виразні політичні мотиви.
Театр в Епідаврі
Руїни театру Діоніса в Афінах
Маски гетери і раба
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ“ на сторінці 2. Приємного читання.
