У найвідоміших трагедіях "Дар Едіп" і "Антигона" він ставить важливу проблему: місця людини у суспільстві і світі. Значення долі і помсти в трагедіях Софокла виступає досить виразно, але воно не позбавляє людської особистості і не знищує людської свободи. Він зображує людину як свідому істоту, яка несе відповідальність за здійснені вчинки. Саме усвідомлення людьми власної відповідальності дозволило Софоклу ставити своїх героїв у вільніші стосунки з богами. Якщо для Есхіла доля близька до божества, то для Софокла доля - абстрактне поняття, яке існує поза людиною. Для іншого трагіка Афін - Еврипіда - доля міститься в самій людині. Він ототожнював долю з домінуючою пристрастю людини, тому вважався творцем реальної психологічної драми.
Еврипід (480 - 406 pp. до н.е.) був сином дрібного купця і торговки зеленню. Хоча, можливо, ці дані були взяті з комедій. Скоріше за все, він був наближеним до аристократичних кіл афінського суспільства і дружив з Алківіадом.
Крім того, він служив при храмі Аполлона Зостерія, де посаду міг отримати лише нащадок знатної сім'ї. Своїм сучасникам Еврипід видавався понурим і відлюдькуватим. Його навіть вважали
Еврипід
Софокл
жінконенависником, тому що в своїх творах він нібито показував лише негативні сторони жіночих персонажів. У всякому разі, при житті Еврипіда публіка не любила. Можливо, що саме така непопулярність і відіграла головну роль у його рідких перемогах та театральних змаганнях: їх було лише три (і ще двічі - посмертно). Така ситуація змусила його виїхати з Афін. У 408 р. до н.е. він приїхав у Македонію, де помер через два роки.
До нашого часу дійшло лише 18 його творів: 17 трагедій і одна сатирична драма із 70 написаних. Але більшість з них отримували на змаганнях лише другі і треті місця, тобто він залишився неоціненим своїми сучасниками.
Виділимо дві яскраві риси евприпідівської творчості, що стали причиною цього. По-перше, його прагнення до реалістичного відтворення дійсності. Вірогідніше всього, в той час публіка все ще хотіла бачити на сцені не звичайну повсякденність, а міфологічні легенди, і тому була не готова до еврипідівських персонажів. По-друге, його драматургія відзначалася надто вільним ставленням до міфу: автор інколи переробляв міф до невпізнанності, а боги в його творах ще зліші й жорстокіші, ніж люди. Усе це було не до вподоби вірослухняним громадянам Афін. Він писав трагедії, присвячені аналізу почуттів, які приводять людину до нещастя й загибелі. У нього не доля керує вчинками, а саме люди творять своє життя. Але інколи їхні почуття стають фатальнішими, ніж доля. Так, найвідоміша трагедія Еврипіда "Медея" присвячена стражданням і помсті скривдженої жінки. А героїня трагедії "Іфігенія в Тавриді" добровільно йде на смерть, жертвуючи собою для перемоги греків у Троянській війні. Конфлікт між нормами полісної моралі та інтересами окремої особистості лежить в основі і трагедії "Іпполіт": мачуха Іпполіта Федра, палко кохаючи його, не в змозі схилити пасинка до злочинного зв'язку і, врешті-решт, бажаючи помститися, занапащає Іпполіта. Тобто всі трагедії Еврипіда відображали конфлікт другої половини V ст. до н.е. між інтересами особистості і старожитніми традиціями поліса.
Єдиною сатиричною драмою Еврипіда є "Кіклоп". Дії проходять перед печерою Кіклопа, де в полоні перебуває Силен і його сини - сатири. Дізнавшись, що їхній господар Діоніс викрадений піратами, вони відправилися на його пошуки і потрапили у полон. При появі Одіссея, якого Кіклоп приймає за злодіїв і нехтує гостинністю, він заманює Одіссея і його супутників у печеру і там з'їдає двох. Одіссей втікає і розповідає сатирам про свій план: виколоти Кіклопу його єдине око. Але при реалізації задуму сатири злякалися й Одіссею довелося діяти одному. Драма завершується загальною радістю, оскільки Одіссей і його супутники вільні, а сатири повертаються до Діоніса.
У цілому творчість афінських трагіків V ст. до н.е. стала визначним відкриттям стародавнього світу, визначила багато напрямків подальшого розвитку світової літератури.
Отже, грецька трагедія за своєю силою, надзвичайною виразністю, величчю ідей і яскравістю образів є одним з найкращих взірців драматургії.
Суспільні мотиви, які звучали в трагедіях, знайшли яскраве вираження і в грецькій комедії, яка виросла з тих же історичних традицій. Діонісії закінчувалися святковими процесіями з піснями, танцями і бенкетами. Вони носили назву комос. Тому слово "комедія" утворилося з комос і буквально означало "пісні під час комоса". Піддані літературній обробці, ці пісні ставали комедіями. їх сюжетом слугувало повсякденне життя, а мова наближалася до розмовної. Щодо вибору слів, виразів і положень комедія відрізнялася більшою свободою, ніж трагедія. Тому жінки і діти не були присутні на комедійних виставах.
Вільніший зміст комедій обумовив їх простішу техніку виконання. У них частіше проявлялася особистість автора, який постійно звертався до публіки від імені дійових осіб або хору. Більшим було і число дійових осіб, а костюми і декорації яскравіші та строкатіші, маски - різноманітніші.
Найсприятливіші умови для створення комедій склалися в демократичних Афінах, де допускалася велика свобода критики як окремих осіб, так і законів та закладів. Політичні проблеми стали центрами у політичному житті Афінської держави, активно і відкрито обговорювалися широкими масами громадян, тому в ранніх комедіях переважав політичний матеріал, а сама комедія набула політичного характеру.
Неперевершеним майстром комедії був Аристофан (450 - 388 pp. до н.е.), уродженець Афін, який залишив нам у спадщину 11 п'єс. Характерними рисами його творчості є: художня краса форми, невичерпна дотепність, поєднання драматичних, комічних і ліричних настроїв. У своїх комедіях Аристофан відображав інтереси аттичного селянства і середніх верств міської демократії. Комедії Аристофана написані образною і соковитою мовою.
Головною мішенню аристофанівського сарказму були вожді афінського демосу Клеон та Гіпербол ("Вавилоняни", "Вершники"). Бурхливі події Пелопоннеської війни змусили Аристофана відображати помисли афінян про мир. Так, у
Комедійний танець
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ“ на сторінці 4. Приємного читання.
