РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

Культура Античності

У найвідоміших трагедіях "Дар Едіп" і "Антигона" він ставить важливу проблему: місця людини у суспільстві і світі. Значення долі і помсти в трагедіях Софокла виступає досить виразно, але воно не позбавляє людської особистості і не знищує людської свободи. Він зображує людину як свідому істоту, яка несе відповідальність за здійснені вчинки. Саме усвідомлення людьми власної відповідальності дозволило Софоклу ставити своїх героїв у вільніші стосунки з богами. Якщо для Есхіла доля близька до божества, то для Софокла доля - абстрактне поняття, яке існує поза людиною. Для іншого трагіка Афін - Еврипіда - доля міститься в самій людині. Він ототожнював долю з домінуючою пристрастю людини, тому вважався творцем реальної психологічної драми.

Еврипід (480 - 406 pp. до н.е.) був сином дрібного купця і торговки зеленню. Хоча, можливо, ці дані були взяті з комедій. Скоріше за все, він був наближеним до аристократичних кіл афінського суспільства і дружив з Алківіадом.

Крім того, він служив при храмі Аполлона Зостерія, де посаду міг отримати лише нащадок знатної сім'ї. Своїм сучасникам Еврипід видавався понурим і відлюдькуватим. Його навіть вважали

Еврипід

Софокл

жінконенависником, тому що в своїх творах він нібито показував лише негативні сторони жіночих персонажів. У всякому разі, при житті Еврипіда публіка не любила. Можливо, що саме така непопулярність і відіграла головну роль у його рідких перемогах та театральних змаганнях: їх було лише три (і ще двічі - посмертно). Така ситуація змусила його виїхати з Афін. У 408 р. до н.е. він приїхав у Македонію, де помер через два роки.

До нашого часу дійшло лише 18 його творів: 17 трагедій і одна сатирична драма із 70 написаних. Але більшість з них отримували на змаганнях лише другі і треті місця, тобто він залишився неоціненим своїми сучасниками.

Виділимо дві яскраві риси евприпідівської творчості, що стали причиною цього. По-перше, його прагнення до реалістичного відтворення дійсності. Вірогідніше всього, в той час публіка все ще хотіла бачити на сцені не звичайну повсякденність, а міфологічні легенди, і тому була не готова до еврипідівських персонажів. По-друге, його драматургія відзначалася надто вільним ставленням до міфу: автор інколи переробляв міф до невпізнанності, а боги в його творах ще зліші й жорстокіші, ніж люди. Усе це було не до вподоби вірослухняним громадянам Афін. Він писав трагедії, присвячені аналізу почуттів, які приводять людину до нещастя й загибелі. У нього не доля керує вчинками, а саме люди творять своє життя. Але інколи їхні почуття стають фатальнішими, ніж доля. Так, найвідоміша трагедія Еврипіда "Медея" присвячена стражданням і помсті скривдженої жінки. А героїня трагедії "Іфігенія в Тавриді" добровільно йде на смерть, жертвуючи собою для перемоги греків у Троянській війні. Конфлікт між нормами полісної моралі та інтересами окремої особистості лежить в основі і трагедії "Іпполіт": мачуха Іпполіта Федра, палко кохаючи його, не в змозі схилити пасинка до злочинного зв'язку і, врешті-решт, бажаючи помститися, занапащає Іпполіта. Тобто всі трагедії Еврипіда відображали конфлікт другої половини V ст. до н.е. між інтересами особистості і старожитніми традиціями поліса.

Єдиною сатиричною драмою Еврипіда є "Кіклоп". Дії проходять перед печерою Кіклопа, де в полоні перебуває Силен і його сини - сатири. Дізнавшись, що їхній господар Діоніс викрадений піратами, вони відправилися на його пошуки і потрапили у полон. При появі Одіссея, якого Кіклоп приймає за злодіїв і нехтує гостинністю, він заманює Одіссея і його супутників у печеру і там з'їдає двох. Одіссей втікає і розповідає сатирам про свій план: виколоти Кіклопу його єдине око. Але при реалізації задуму сатири злякалися й Одіссею довелося діяти одному. Драма завершується загальною радістю, оскільки Одіссей і його супутники вільні, а сатири повертаються до Діоніса.

У цілому творчість афінських трагіків V ст. до н.е. стала визначним відкриттям стародавнього світу, визначила багато напрямків подальшого розвитку світової літератури.

Отже, грецька трагедія за своєю силою, надзвичайною виразністю, величчю ідей і яскравістю образів є одним з найкращих взірців драматургії.

Суспільні мотиви, які звучали в трагедіях, знайшли яскраве вираження і в грецькій комедії, яка виросла з тих же історичних традицій. Діонісії закінчувалися святковими процесіями з піснями, танцями і бенкетами. Вони носили назву комос. Тому слово "комедія" утворилося з комос і буквально означало "пісні під час комоса". Піддані літературній обробці, ці пісні ставали комедіями. їх сюжетом слугувало повсякденне життя, а мова наближалася до розмовної. Щодо вибору слів, виразів і положень комедія відрізнялася більшою свободою, ніж трагедія. Тому жінки і діти не були присутні на комедійних виставах.

Вільніший зміст комедій обумовив їх простішу техніку виконання. У них частіше проявлялася особистість автора, який постійно звертався до публіки від імені дійових осіб або хору. Більшим було і число дійових осіб, а костюми і декорації яскравіші та строкатіші, маски - різноманітніші.

Найсприятливіші умови для створення комедій склалися в демократичних Афінах, де допускалася велика свобода критики як окремих осіб, так і законів та закладів. Політичні проблеми стали центрами у політичному житті Афінської держави, активно і відкрито обговорювалися широкими масами громадян, тому в ранніх комедіях переважав політичний матеріал, а сама комедія набула політичного характеру.

Неперевершеним майстром комедії був Аристофан (450 - 388 pp. до н.е.), уродженець Афін, який залишив нам у спадщину 11 п'єс. Характерними рисами його творчості є: художня краса форми, невичерпна дотепність, поєднання драматичних, комічних і ліричних настроїв. У своїх комедіях Аристофан відображав інтереси аттичного селянства і середніх верств міської демократії. Комедії Аристофана написані образною і соковитою мовою.

Головною мішенню аристофанівського сарказму були вожді афінського демосу Клеон та Гіпербол ("Вавилоняни", "Вершники"). Бурхливі події Пелопоннеської війни змусили Аристофана відображати помисли афінян про мир. Так, у

Комедійний танець

Комедійний танець

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ
  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря