Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

Культура Античності

• 3. Південно-східному і південному (південний берег Малої Азії, Африка).

Найінтенсивніше колонізаційний процес відбувався у двох перших напрямках, а піонерами виступали евбейські міста - Халкіда й Еретрія. Вони розташовувалися на березі протоки, мали поклади міді, досить родючі землі, тому були найрозвиненішими. Слідом за ними на шлях колонізації стали Коринф (вигідне географічне розташування; розвинуте ремесло, особливо керамічне і збройове), Мегара (важливий торговий та ремісничий

Храм Посейдона в Пестумі на півдні Італії (VI ст. до н.е.)

Храм Посейдона в Пестумі на півдні Італії (VI ст. до н.е.)

центр, але дуже неродюча земля), острівні держави (Парос, Родос) і малоазіатські міста (Мілет, Фокея).

Перш за все елліни вирушили на захід. 774 р. до н.е. на невеликому о. Пітекусса (західне узбережжя Центральної Італії) з'являється перша колонія халкідян і еретрійців. Саме ці два міста володіли найбільшою армією і флотом. Про могутність еретрійців розповідає Страбон. Він описує стародавню мармурову дошку, поставлену еретрійцями у храмі Артеміди на о. Евбея, на якій повідомляється про те, що на святі Артеміди жителі Еретрії були представлені в урочистій процесії кількістю 5 тисяч піхотинців, б тисяч вершників і 60 колісниць. Присутність такого великого війська з одного міста свідчила про наявність значних багатств та земельної аристократії, яка володіла кіньми і колісницями.

Близько 750 р. до н.е. свою першу колонію - м. Куми в Італії заснували халкідяни. 724 р. до н.е. еретрійці створили м. Капую, пізніше - Неаполь та інші. Область, де з'явилися ці міста (Кампанія), була досить родючою, але колонізація тут носила передусім торговий характер.

Досить рано розпочалася колонізація й о. Сицилія. Найважливішим грецьким містом на цьому острові стали Сиракузи, засновані 733 р. до н.е. коринфською експедицією на чолі з Архієм, членом правлячої сім'ї Бакхіадів, який через чвари вимушений був покинути батьківщину. Місто швидко перетворилося у великий центр західного еллінства, а під його керівництвом виникає могутня держава, що сперечалася з Коринфом за гегемонію над західними греками.

У колонізації Сицилії брали участь й інші греки. Так, мегарці заснували на північ від Сиракуз Мегару Біблейську, родосці і критяни - Гелу. Пізніше сицилійські колонії стали самі виводити колонії на своєму острові, і гелейці заснували Акрагант, Сиракузи - Акру, Касмену, Комарино. При цьому греки розпочали боротьбу як з місцевим населенням - сикулами і сиканами, так і з фінікійцями, які пізніше перейшли під владу Карфагена.

Відсталіші аграрні поліси віддавали перевагу родючим землям Південної Італії. Жителі Ахайї в VIII - на початку VII ст. до н.е. заснували Кротон і Сибарис, спартанці - Тарент, локрійці – Локри і т.п. Колонії у Південну і Середню Італію та Сицилію виводилися до початку VII ст. до н.е. А пізніше нові поселення створювалися уже існуючими там колоніями.

На межі VII - VI ст. до н.е. в цих водах з'явилися фокейці, але вони пройшли вздовж Італії до Південної Галлії та Північно-Східної Іспанії, заснувавши тут Тевту, Массалію, Емпоріон. Другий потік їхньої колонізації був спрямований до Південно-Східної Іспанії (гавань Менесфея на березі Атлантичного океану - найзахідніша межа грецької колонізації).

Уже в VIII ст. до н.е. халкідяни й еретрійці почали освоювати і північно- східний напрямок, особливо на великому півострові в північно-західній частині Егейського моря, який через створення халкідських колоній отримав назву Халкідіки.

Наприкінці VIII - на початку VII ст. до н.е. греки проникають у протоку Геллеспонт і далі на північ. Провідну роль тут відіграли поліси Східної Греції (Самос, Хіос, Мітилена, Мілет, Колофон), а також Мегара. Досить швидко береги Геллеспонту, Пропонтиди і Босфору Фракійського покрилися сіткою еллінських колоній, серед яких виділялася мегарська колонія Візантій на березі Босфору - протоки, яка вела в Чорне море. Іраномовні скіфи називали це море Ахшайна ("Темне"). Греки сприйняли цю назву як Аксинський Понт - "Негостинне море" (відсутність островів, вітри і бурі). Однак, вірячи в магію імен, вони стали вважати, що така назва не принесе їм нічого доброго. Крім того, скоро переконалися в багатствах моря і його узбережжя. Тому вони перейменували місцеву назву на нову - Евксинський Понт - "Гостинне море" і саме під цією назвою воно ввійшло в історію стародавнього світу.

У Причорномор'ї колонії засновували в основному два міста - Мілет і Мегара. Останнє розгорнуло свою діяльність біля Босфору Кімерійського - Гераклея Понтійська, Каллатіс, Месамбрія. І лише в 20-х pp. VI ст. до н.е. мегарці з Гераклеї перетнули Чорне море і на південно-західному березі Криму (окраїна сучасного Севастополя) заснували Херсонес (близько 422 - 421 pp. до. н.е.).

Майже всі інші міста Південного, Західного, Північного і Східного Причорномор'я засновувалися Мілетом. Найважливішими мілетськими колоніями південного узбережжя вважалися Си- нопа, яка очолювала союз полісів - Понт, на заході - Апаллоніф, Одесс, Томи, Істрія, а у Північному Причорномор'ї - о. Березань (643 р. до н.е.), Ольвія (гирло Південного Бугу, початок VI ст. до н.е.), Тира (гирло Дністра).

Іншим осередком грецької колонізації був Босфор Кімерійський (Керченська протока). Сюди греки проникли в останні десятиріччя VII ст. до н.е., коли на кримському березі протоки виник мілетський емпорій (складське приміщення для товарів), із якого у середині VU ст. до н.е. виникло м. Пантикапей (сучас. Керч). Крім того, у VII ст. до н.е. тут з'являються міста Мірмекій,

Електронова ваза з кургану Куль-Оба поблизу Керчі

Електронова ваза з кургану Куль-Оба поблизу Керчі

Німфей, Феодосія, а на кавказькому (за грецькими уявленнями, азійському) березі - Фанагорія, Гермонасса, Горгіппія (сучас. Анапа).

Далі на південь від босфорського кордону на східному березі Понту з'являються такі грецькі міста: Пгтгунт (Піцунда), Дгоскурія (Сухумі), Фасіс (Поті).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 6. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ
  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря