• 3. Південно-східному і південному (південний берег Малої Азії, Африка).
Найінтенсивніше колонізаційний процес відбувався у двох перших напрямках, а піонерами виступали евбейські міста - Халкіда й Еретрія. Вони розташовувалися на березі протоки, мали поклади міді, досить родючі землі, тому були найрозвиненішими. Слідом за ними на шлях колонізації стали Коринф (вигідне географічне розташування; розвинуте ремесло, особливо керамічне і збройове), Мегара (важливий торговий та ремісничий
Храм Посейдона в Пестумі на півдні Італії (VI ст. до н.е.)
центр, але дуже неродюча земля), острівні держави (Парос, Родос) і малоазіатські міста (Мілет, Фокея).
Перш за все елліни вирушили на захід. 774 р. до н.е. на невеликому о. Пітекусса (західне узбережжя Центральної Італії) з'являється перша колонія халкідян і еретрійців. Саме ці два міста володіли найбільшою армією і флотом. Про могутність еретрійців розповідає Страбон. Він описує стародавню мармурову дошку, поставлену еретрійцями у храмі Артеміди на о. Евбея, на якій повідомляється про те, що на святі Артеміди жителі Еретрії були представлені в урочистій процесії кількістю 5 тисяч піхотинців, б тисяч вершників і 60 колісниць. Присутність такого великого війська з одного міста свідчила про наявність значних багатств та земельної аристократії, яка володіла кіньми і колісницями.
Близько 750 р. до н.е. свою першу колонію - м. Куми в Італії заснували халкідяни. 724 р. до н.е. еретрійці створили м. Капую, пізніше - Неаполь та інші. Область, де з'явилися ці міста (Кампанія), була досить родючою, але колонізація тут носила передусім торговий характер.
Досить рано розпочалася колонізація й о. Сицилія. Найважливішим грецьким містом на цьому острові стали Сиракузи, засновані 733 р. до н.е. коринфською експедицією на чолі з Архієм, членом правлячої сім'ї Бакхіадів, який через чвари вимушений був покинути батьківщину. Місто швидко перетворилося у великий центр західного еллінства, а під його керівництвом виникає могутня держава, що сперечалася з Коринфом за гегемонію над західними греками.
У колонізації Сицилії брали участь й інші греки. Так, мегарці заснували на північ від Сиракуз Мегару Біблейську, родосці і критяни - Гелу. Пізніше сицилійські колонії стали самі виводити колонії на своєму острові, і гелейці заснували Акрагант, Сиракузи - Акру, Касмену, Комарино. При цьому греки розпочали боротьбу як з місцевим населенням - сикулами і сиканами, так і з фінікійцями, які пізніше перейшли під владу Карфагена.
Відсталіші аграрні поліси віддавали перевагу родючим землям Південної Італії. Жителі Ахайї в VIII - на початку VII ст. до н.е. заснували Кротон і Сибарис, спартанці - Тарент, локрійці – Локри і т.п. Колонії у Південну і Середню Італію та Сицилію виводилися до початку VII ст. до н.е. А пізніше нові поселення створювалися уже існуючими там колоніями.
На межі VII - VI ст. до н.е. в цих водах з'явилися фокейці, але вони пройшли вздовж Італії до Південної Галлії та Північно-Східної Іспанії, заснувавши тут Тевту, Массалію, Емпоріон. Другий потік їхньої колонізації був спрямований до Південно-Східної Іспанії (гавань Менесфея на березі Атлантичного океану - найзахідніша межа грецької колонізації).
Уже в VIII ст. до н.е. халкідяни й еретрійці почали освоювати і північно- східний напрямок, особливо на великому півострові в північно-західній частині Егейського моря, який через створення халкідських колоній отримав назву Халкідіки.
Наприкінці VIII - на початку VII ст. до н.е. греки проникають у протоку Геллеспонт і далі на північ. Провідну роль тут відіграли поліси Східної Греції (Самос, Хіос, Мітилена, Мілет, Колофон), а також Мегара. Досить швидко береги Геллеспонту, Пропонтиди і Босфору Фракійського покрилися сіткою еллінських колоній, серед яких виділялася мегарська колонія Візантій на березі Босфору - протоки, яка вела в Чорне море. Іраномовні скіфи називали це море Ахшайна ("Темне"). Греки сприйняли цю назву як Аксинський Понт - "Негостинне море" (відсутність островів, вітри і бурі). Однак, вірячи в магію імен, вони стали вважати, що така назва не принесе їм нічого доброго. Крім того, скоро переконалися в багатствах моря і його узбережжя. Тому вони перейменували місцеву назву на нову - Евксинський Понт - "Гостинне море" і саме під цією назвою воно ввійшло в історію стародавнього світу.
У Причорномор'ї колонії засновували в основному два міста - Мілет і Мегара. Останнє розгорнуло свою діяльність біля Босфору Кімерійського - Гераклея Понтійська, Каллатіс, Месамбрія. І лише в 20-х pp. VI ст. до н.е. мегарці з Гераклеї перетнули Чорне море і на південно-західному березі Криму (окраїна сучасного Севастополя) заснували Херсонес (близько 422 - 421 pp. до. н.е.).
Майже всі інші міста Південного, Західного, Північного і Східного Причорномор'я засновувалися Мілетом. Найважливішими мілетськими колоніями південного узбережжя вважалися Си- нопа, яка очолювала союз полісів - Понт, на заході - Апаллоніф, Одесс, Томи, Істрія, а у Північному Причорномор'ї - о. Березань (643 р. до н.е.), Ольвія (гирло Південного Бугу, початок VI ст. до н.е.), Тира (гирло Дністра).
Іншим осередком грецької колонізації був Босфор Кімерійський (Керченська протока). Сюди греки проникли в останні десятиріччя VII ст. до н.е., коли на кримському березі протоки виник мілетський емпорій (складське приміщення для товарів), із якого у середині VU ст. до н.е. виникло м. Пантикапей (сучас. Керч). Крім того, у VII ст. до н.е. тут з'являються міста Мірмекій,
Електронова ваза з кургану Куль-Оба поблизу Керчі
Німфей, Феодосія, а на кавказькому (за грецькими уявленнями, азійському) березі - Фанагорія, Гермонасса, Горгіппія (сучас. Анапа).
Далі на південь від босфорського кордону на східному березі Понту з'являються такі грецькі міста: Пгтгунт (Піцунда), Дгоскурія (Сухумі), Фасіс (Поті).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 6. Приємного читання.
