Основними ж причинами, які викликали до життя колонізаційний рух греків, були:
• 1. Невідповідність між наявними продуктивними ресурсами країни і кількістю населення, тобто природне перенаселення. Слабкий розвиток сільськогосподарської техніки, примітивні методи обробітку землі, низька родючість у багатьох областях Греції та їх невеликі розміри – все це вело до того, що частина населення не могла прохарчуватися на батьківщині і єдиним порятунком була вимушена еміграція.
• 2. Неадекватність розподілу ресурсів країни у перерахунку на душу населення.
• 3. Масове обезземелення рядового селянства і частини родової аристократії, що було викликане розкладом родової власності та спадковою парцеляцією (поділом) родових ділянок між нащадками.
• 4. Розвиток ремісничого виробництва і пошуки ринків сировини та збуту готової продукції.
• 5. Політична боротьба в метрополіях і, частково, стихійні лиха. Наприклад, у Мілеті після перемоги демократів були розтоптані биками діти їхніх противників, а перемога аристократів супроводжувалася спаленням демократів разом з дітьми. У таких умовах переможені мали лише один вибір: смерть на батьківщині чи від'їзд у далекі краї. І саме такі групи людей були засновниками колоній. Так, Тарент в Італії заснували "парфенії", неповноправні жителі Спарти, після невдалої спроби досягнути рівності в правах із спартанцями.
У колонізаційному рухові брали участь різні області, райони і міста Еллади: від відсталої Ахайї до розвинутих Мілета та Фокеї. Тому відповідно до цього у колоніальній експансії все ж таки переважав спочатку або аграрний, або торгово-ремісничий аспект. Якщо колонія була землеробською, то колоністи не потребували співпраці з місцевим населенням, вона навіть заважала їм При переважанні торгового аспекту необхідна була підготовленість туземців до ведення торгівлі з греками. Але в переважній
Грецька колонізація VII – VI ст. до н.е.
більшості колонізація була землеробсько-торговельною. Бо навіть у найвідсталіші області Греції вже проникає торгівля, а без оточуючої земельної території, якою б бідною вона не була, будь-яка колонія не могла існувати.
Колоністи-землероби шукали на новому місці родючі ґрунти, а торговці - місця, зручні для торгівлі, наприклад, гирла рік. Хоча існували і загальні правила вибору еллінами місця для поселення. Перш за все нове місто повинно було розташовуватися на морському березі чи принаймні недалеко від нього, оскільки море було єдиним зв'язком з метрополією. Для поселення обиралося місце, звідки можна було легко захищатися, з прісною водою, родючою територією, здатною прогодувати жителів, багате корисними копалинами.
З собою колоністи брали вогонь із священного вогнища рідного міста, можливо, деяких жерців. На чолі експедиції стояв ойкіст, який і ставав главою нового міста. Після його смерті творився культ героя-засновника міста. Незалежно від того, чи ініціатором відправки експедиції була община, чи окрема група людей, колонія ставала самостійним полісом. І в цьому була відмінність грецької колонізації від фінікійської, в ході якої нові поселення відразу ж чи поступово ставали частиною Тирської, а потім Карфагенської держави. Не треба забувати і про деякі аномальні явища: Коринф підкорив собі о. Керкгру, він же тривалий час посилав свого намісника в м. Потідею. Однак правилом була абсолютна незалежність колоній. У той же час панування у свідомості людей родоплемінних відносин приводило до того, що жителі метрополії і колонії почували себе родичами, близькими людьми перед лицем чужого світу. Колонії, як правило, не воювали з метрополіями, підтримуючи одна одну та інші міста, засновані тією ж метрополією. Так, уже в II ст. до н.е. жителі Лампсака в північно-західній Малій
Азії звернулися до громадян Мессалїі (сучас. Марсель) з проханням допомогти їм на переговорах з Римом, оскільки обидва міста за 500 років до цього були засновані однією метрополією - Фокеєю.
Хоча метрополія і колонія не утворювали союзів і не мали спільного громадянства, прибулі в колонію жителі метрополії ставали її громадянами, а колоністи, які вирішили повернутися у рідні пенати, без проблем відновлювали своє громадянство. А взагалі колонії приймали конституції метрополій, що забезпечувало міцні і законодавчо закріплені їх зв'язки з головним полісом.
Зв'язки колоністів з туземним населенням були досить різноманітними. У кожному конкретному випадку вирішальну роль відігравали природні умови, культурний розвиток місцевих жителів, наміри окремих колонізаційних груп тощо. Засвоєння чужих земель інколи не обходилося без військових зіткнень. І навіть у мирний час колоністи підтримували оборонні стіни у доброму стані. Однак рано чи пізно ворогуючі сторони приходили до договірних чи економічних форм вирішення територіальних претензій, що дозволяло колоністам і туземному населенню активно включатися в торговельно-виробничу діяльність.
Багато колоній виводилися не однією, а декількома метрополіями. Так, Куми (Італія) були засновані халкідянами, еретрійцями (о. Евбея) і, можливо, кімейцями (Мала Азія); Регій - халкідянами і мессенцями (Пелопоннес); Гела - родосцями і критянами (острови Егейського моря).
Багато полісів Еллади засновували по декілька чи декілька десятків колоній. Наприклад, за переказами, Мілет був метрополією 75 колоній. Хоча важко уявити, що у містах-метрополіях було стільки жителів, щоб їх вистачило і на численні переселення, і на продовження активного життя материнського міста. Тому, на думку дослідників, такі міста ставали транзитними розподільними центрами, звідки відправлялися експедиції. У таких випадках діяло, напевно, правило, за яким переселенський центр вважався метрополією, а якщо їх було декілька, то таким був один з них - безпосередній ініціатор (наприклад, у Епідамна, заснованого Керкірою і Коринфом, метрополією була Керкіра).
На відміну від фінікійської колонізації, грецька відбувалася у 3-х основних напрямках:
• 1. Західному (побережжя і острови Іонійського моря на північний захід від Греції: Італія, Сицилія, Південна Галлія та Іспанія).
• 2. Північно-східному (північне узбережжя Егейського моря, Геллеспонт, Пропонтида. Босфор Фракійський, береги Чорного моря - Понту Евксинського).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 5. Приємного читання.
