Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

Культура Античності

Основними ж причинами, які викликали до життя колонізаційний рух греків, були:

• 1. Невідповідність між наявними продуктивними ресурсами країни і кількістю населення, тобто природне перенаселення. Слабкий розвиток сільськогосподарської техніки, примітивні методи обробітку землі, низька родючість у багатьох областях Греції та їх невеликі розміри – все це вело до того, що частина населення не могла прохарчуватися на батьківщині і єдиним порятунком була вимушена еміграція.

• 2. Неадекватність розподілу ресурсів країни у перерахунку на душу населення.

• 3. Масове обезземелення рядового селянства і частини родової аристократії, що було викликане розкладом родової власності та спадковою парцеляцією (поділом) родових ділянок між нащадками.

• 4. Розвиток ремісничого виробництва і пошуки ринків сировини та збуту готової продукції.

• 5. Політична боротьба в метрополіях і, частково, стихійні лиха. Наприклад, у Мілеті після перемоги демократів були розтоптані биками діти їхніх противників, а перемога аристократів супроводжувалася спаленням демократів разом з дітьми. У таких умовах переможені мали лише один вибір: смерть на батьківщині чи від'їзд у далекі краї. І саме такі групи людей були засновниками колоній. Так, Тарент в Італії заснували "парфенії", неповноправні жителі Спарти, після невдалої спроби досягнути рівності в правах із спартанцями.

У колонізаційному рухові брали участь різні області, райони і міста Еллади: від відсталої Ахайї до розвинутих Мілета та Фокеї. Тому відповідно до цього у колоніальній експансії все ж таки переважав спочатку або аграрний, або торгово-ремісничий аспект. Якщо колонія була землеробською, то колоністи не потребували співпраці з місцевим населенням, вона навіть заважала їм При переважанні торгового аспекту необхідна була підготовленість туземців до ведення торгівлі з греками. Але в переважній

Грецька колонізація VII – VI ст. до н.е.

Грецька колонізація VII – VI ст. до н.е.

більшості колонізація була землеробсько-торговельною. Бо навіть у найвідсталіші області Греції вже проникає торгівля, а без оточуючої земельної території, якою б бідною вона не була, будь-яка колонія не могла існувати.

Колоністи-землероби шукали на новому місці родючі ґрунти, а торговці - місця, зручні для торгівлі, наприклад, гирла рік. Хоча існували і загальні правила вибору еллінами місця для поселення. Перш за все нове місто повинно було розташовуватися на морському березі чи принаймні недалеко від нього, оскільки море було єдиним зв'язком з метрополією. Для поселення обиралося місце, звідки можна було легко захищатися, з прісною водою, родючою територією, здатною прогодувати жителів, багате корисними копалинами.

З собою колоністи брали вогонь із священного вогнища рідного міста, можливо, деяких жерців. На чолі експедиції стояв ойкіст, який і ставав главою нового міста. Після його смерті творився культ героя-засновника міста. Незалежно від того, чи ініціатором відправки експедиції була община, чи окрема група людей, колонія ставала самостійним полісом. І в цьому була відмінність грецької колонізації від фінікійської, в ході якої нові поселення відразу ж чи поступово ставали частиною Тирської, а потім Карфагенської держави. Не треба забувати і про деякі аномальні явища: Коринф підкорив собі о. Керкгру, він же тривалий час посилав свого намісника в м. Потідею. Однак правилом була абсолютна незалежність колоній. У той же час панування у свідомості людей родоплемінних відносин приводило до того, що жителі метрополії і колонії почували себе родичами, близькими людьми перед лицем чужого світу. Колонії, як правило, не воювали з метрополіями, підтримуючи одна одну та інші міста, засновані тією ж метрополією. Так, уже в II ст. до н.е. жителі Лампсака в північно-західній Малій

Азії звернулися до громадян Мессалїі (сучас. Марсель) з проханням допомогти їм на переговорах з Римом, оскільки обидва міста за 500 років до цього були засновані однією метрополією - Фокеєю.

Хоча метрополія і колонія не утворювали союзів і не мали спільного громадянства, прибулі в колонію жителі метрополії ставали її громадянами, а колоністи, які вирішили повернутися у рідні пенати, без проблем відновлювали своє громадянство. А взагалі колонії приймали конституції метрополій, що забезпечувало міцні і законодавчо закріплені їх зв'язки з головним полісом.

Зв'язки колоністів з туземним населенням були досить різноманітними. У кожному конкретному випадку вирішальну роль відігравали природні умови, культурний розвиток місцевих жителів, наміри окремих колонізаційних груп тощо. Засвоєння чужих земель інколи не обходилося без військових зіткнень. І навіть у мирний час колоністи підтримували оборонні стіни у доброму стані. Однак рано чи пізно ворогуючі сторони приходили до договірних чи економічних форм вирішення територіальних претензій, що дозволяло колоністам і туземному населенню активно включатися в торговельно-виробничу діяльність.

Багато колоній виводилися не однією, а декількома метрополіями. Так, Куми (Італія) були засновані халкідянами, еретрійцями (о. Евбея) і, можливо, кімейцями (Мала Азія); Регій - халкідянами і мессенцями (Пелопоннес); Гела - родосцями і критянами (острови Егейського моря).

Багато полісів Еллади засновували по декілька чи декілька десятків колоній. Наприклад, за переказами, Мілет був метрополією 75 колоній. Хоча важко уявити, що у містах-метрополіях було стільки жителів, щоб їх вистачило і на численні переселення, і на продовження активного життя материнського міста. Тому, на думку дослідників, такі міста ставали транзитними розподільними центрами, звідки відправлялися експедиції. У таких випадках діяло, напевно, правило, за яким переселенський центр вважався метрополією, а якщо їх було декілька, то таким був один з них - безпосередній ініціатор (наприклад, у Епідамна, заснованого Керкірою і Коринфом, метрополією була Керкіра).

На відміну від фінікійської колонізації, грецька відбувалася у 3-х основних напрямках:

• 1. Західному (побережжя і острови Іонійського моря на північний захід від Греції: Італія, Сицилія, Південна Галлія та Іспанія).

• 2. Північно-східному (північне узбережжя Егейського моря, Геллеспонт, Пропонтида. Босфор Фракійський, береги Чорного моря - Понту Евксинського).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ
  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря