Масовий вивіз вина і олівкової олії в колонії сприяв швидкому розвитку керамічного виробництва. В економічно розвинутих полісах з'явилися квартали ремісників за професіями. У Коринфі, наприклад, існував квартал гончарів - Керамік. У Афінах гончарі створили свій квартал у VI ст. до н.е. Що ж до техніки виготовлення посуду, то різноманітними стали форми і розміри, живописне оформлення. Серед грецьких ваз VII - VI ст. до н.е. виділялися багаті і різноманітні вироби коринфських майстрів у східному стилі, з елементами килимного декору, а також чорнофігурні вироби афінських майстрів.
Збільшення обсягів ремісничої продукції з метою вивозу надлишків за межі країни привело до збільшення
Квартал Керамік в Афінах
кількості людей, зайнятих ремеслом. У ремісників-міщан з'являються раби, привезені із сусідніх районів.
Отже, поряд із земельною знаттю виділяються купці і ремісники, які теж починають жити за рахунок рабів. Ця нова соціальна верства, пов'язана з виробництвом товарів, вступає в конфлікт із землеробською верхівкою, яка захищає свої інтереси землевласників і право на політичну владу в країні.
Загострення у грецьких общинах конфлікту між родовою знаттю і новим прошарком багачів, пов'язаних з торгівлею і ремеслом, проявилося у відмінності економічних і політичних інтересів обох груп. Торгово-промислова верхівка суспільства, спираючись на підтримку вільної бідноти, була зацікавлена в розвитку ремесла, торгівлі, грошового господарства, отриманні іноземних рабів, привізного хліба, сировини і продуктів харчування. У політичній сфері вони вимагали допуску до владних структур, демократизації форм правління, що могло забезпечити найсприятливіші умови їхнього подальшого економічного процвітання.
Родова знать, у свою чергу, відстоювала право на повноту політичної влади і була ворогом будь-яких реформ, оскільки старий поділ країни на родові філи і фратрії був умовою збереження її влади та основою її військового і релігійного керівництва. Цей конфлікт між двома угрупованнями хоч і був гострим, однак не носив непримиримого характеру. Стара і нова знать могли об'єднатися, але лише за умови визнання багатства як єдиного й основного мірила благородності людини і її права на владу та політичне керівництво країною. Таким чином, знать нового типу могла домогтися участі в політичному управлінні державою шляхом скасування існуючих родових інститутів, що гальмували подальший розвиток ремесла і торгівлі, та шляхом звільнення суспільства від родових традицій та обмежень.
Важливим кроком у розвитку ремесла і торгівлі була поява загально- грецьких ринків спочатку на території храмів, а потім у містах і введення монети. Винайдено монету в Лідії, де було багато природної суміші золота і срібла - електрона, з якої і карбувалися монети. Але швидке розширення монетної системи залежало від ініціативи грецьких міст Іонії. І уже наприкінці VII ст. до н.е. карбувати монету розпочинають і в Балканській Греції. За легендою, першим карбування монет у Греції розпочав цар Аргоса Фідон, який встановив і першу систему мір та ваги. Щоправда, історики схильні думати, що карбування монет при Фідоні з'явилося не в Аргосі, а на о. Егіна, який перебував у залежності від Арголіди. Приблизно в той же
Афінська срібна монета
час почалося карбування срібної монети у містах Халкіда та Еретрія на о. Евбея. У зв'язку з цим у Греції отримали поширення дві монетні системи: егінська і евбейська. Грецькі монети являли собою кусок срібла певної ваги, звичайно круглої форми, на обох боках якої карбувалися зображення того чи іншого божества і пов'язаних з ними символів (сови - для богині Афіни; орла, скіпетра чи блискавки - для Зевса; триніжника, ліри, лебедя - для Аполлона; тризуба - для Посейдона тощо). Найвищою ваговою одиницею був талант ("чаша ваг", "ваги"), вага якого в егінській монетній системі складала 37 кг, а в евбейській - 26,2 кг. Талант дорівнював 60 мінам, міна - 100 драхмам (пригорща) чи 50 статерам (коромисла ваг), 1 драхма - 6 оболам (чотиригранний стержень).
З розвитком грошей і грошового обміну починається збільшення видобутку благородних металів, особливо срібла.
В цілому економіка грецьких полісів VIII - VI ст. до н.е. відрізнялася від економіки давньосхідних і ахейських держав II тис. до н.е. своєю структурою, великою динамічністю, значним обсягом ремісничих виробництв і розмахом торговельних операцій, зростанням ролі товарного виробництва, переважанням приватних господарств і слабким втручанням державної влади в господарське життя. Характер і структура полісної економіки визначили велику роль у соціальних відносинах тих верств населення, які були пов'язані з ремеслами і торгівлею. Водночас виникав і інший тип полісної економіки, в якому переважаючим було сільськогосподарське виробництво, а роль ремесла і торгівлі залишалася незначною.
Таким чином, архаїчний період характеризується не лише інтенсивним розвитком ремесла і торгівлі, але й гострою соціальною боротьбою демосу з аристократією та конфліктом старої знаті і "нових багачів". Ця боротьба була тісно пов'язана з процесом формування полісного устрою та колонізацією греками островів і узбережжя Середземного, Егейського та Чорного морів.
Колонізація була характерною рисою історії багатьох стародавніх держав, які засновували нові поселення на чужих землях. Термін цей походить від латинського colo (живу, населяю, обробляю). А самі греки називали новостворені поселення апойкіс, від слова апойкео (виселяюсь). Місто, яке засновувало свою колонію, носило назву метрополія (місто-мати). Власне, грецька колонізація мала такий вплив на подальший розвиток еллінських традицій на сусідніх територіях, що період VIII – VI ст. до н.е. отримав назву епоха Великої грецької колонізації. Всього було виведено декілька сотень колоній з населенням 1,5-2 млн чоловік.
Щодо причин чи факторів грецької колонізації існує ряд теорій:
• 1. Аграрна (Е. Мейєр) бачить основну причину колонізаційного руху у наявності в Греції "земельного голоду". Зростання майнової та соціальної диференціації, масове обезземелення селянства і частини родової знаті штовхали греків на пошуки нових родючих земель. Власне, деякі грецькі колонії з самого початку мали форму землеробських поселень. Класичним прикладом такого типу було м. Візантій на фракійському узбережжі Босфору, засноване у VIII ст. до н.е. емігрантами з дорійських Мегар, а також колонії на о. Сицилія, засновані вихідцями з Коринфа.
• 2. Торгова (Ю. Белох і П. Ггро) концепція пов'язується з розвитком ремесла і торгівлі. У зв'язку з інтенсивним розширенням грецького ремісничого виробництва постала необхідність встановлення регулярних торгових зв'язків для збуту товарів, постачання населення міст продуктами харчування і сировиною. Такі колонії спочатку називалися торговими факторіями (емпоріями), наприклад, утворені мікенцями на території Малої Азії.
• 3. Комплексна (О. Яйленко) або теорія двосторонності колонізаційного процесу, яка визнає і землеробський, і торговельний фактори у грецькій колонізації, оскільки економіка всіх створених апойкій стала носити змішаний землеробсько-торговельний характер.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ“ на сторінці 4. Приємного читання.
