Важливу роль у житті еллінів відігравала релігія, яка зазнала значних змін протягом XXX - XII ст. до н.е. Спочатку виключним пошануванням користувалися божества, які уособлювали сили природи. Особливо вшановували Велику богиню, яка відала родючістю рослинного і тваринного світу.
Культові обряди включали жертвоприношення, урочисті процесії і ритуальні танці. Божества мали свої атрибути, зображення яких досить поширені. Наприклад, символом військових божеств був у ахеян вісімкоподібний щит.
Утворення ранньодержавних об'єднань внесло нові риси в сакральні уявлення ахейців. Пантеон грецьких богів отримав більш визначену
Пілоський напис лінійним письмом "Б"
організаційну структуру. Світогляд народу створив такі взаємовідносини між богами, які ахейці бачили у царських столицях. Тому на Олімпі, де жили головні божества, верховним був Зевс, батько богів і людей, який володарював над світом. Підкорені йому інші боги мали свої специфічні суспільні функції. Дружина Зевса, богиня Гера, відала родинним життям і шлюбом. Брат Зевса, Аїд (Плутон), одержав підземне царство мертвих. Дочка Зевса, богиня Афіна, захисниця хоробрих воїнів, була також покровителькою розуму і мудрості. Бог Посей- дон, володар моря, відав справами мореплавців. Кульгавий бог Гермес вважався покровителем ремесел і мистецтва. Інша дочка Зевса, Артеміда, була богинею мистецтва, покровителькою звірів. А Зевсова дочка Афродіта була богинею кохання і вроди. І, нарешті, до найвідоміших богів у греків належала сестра Зевса Деметра, богиня родючості і хліборобства.
Ахейський епос зберіг свідчення про пошанування багатьох ранньо- еллінських богів і навіть передає притаманний грецькому мисленню критичний погляд на надмірну набожність. Боги багато в чому були подібні до людей, вони володіли не лише позитивними якостями, але також мали свої недоліки і слабкості. Політеїзм еллінів у II тис. до н.е. яскраво ілюструється творами мистецтва і письмовими джерелами.
Поряд з богами вшановувалися у еллінів і різні духи та напівбожки, наділені ворожими характерами.
Прикладом таких духів були злі обличчя теракотових богинь із святилища на мікенському акрополі.
Таким чином, як і в країнах Давнього Сходу, перші ранньодержавні суспільства в Бгейському басейні виникають у рамках невеликих об'єднань, що поєднували декілька общин з одним адміністративним центром, який був і зосередженням культу. Такі об'єднання вперше виникли на о. Крит наприкінці III тис. до н.е., а їхній подальший розвиток привів до створення великої держа-
Олімпійські боги
Статуя Зевса
ви, що об'єднала не лише Крит, але й ряд островів південної частини Егей ського моря і східних прибрежних областей Балканського півострова (морська держава Міноса).
Виникнення паростків цивілізації в Егеїді належить до пізнішого часу, ніж у долині Нілу чи Дворіччя, де суспільство досягло зрілості і до кінця ІII тис. до н.е. нараховувало тисячу років. Давні цивілізації Близького Сходу впливали на процес внутрішнього розвитку критського суспільства, хоча не варто його перебільшувати, оскільки для держав материкової Греції він був досить слабким.
Для історичної долі давнього населення Балканської Греції мало велике значення природне середовище проживання. Як ранньому народженню давньосхідних цивілізацій сприяло зрошувальне землеробство у річних долинах із родючим ґрунтом, так для розвитку окремих центрів Греції II тис. до н.е. відіграло роль освоєння моря, тобто отримання морських продуктів харчування і можливість зв'язків з іншими народами морським шляхом. Обмеженість родючих земель і багатство корисних копалин сприяло розвиткові ремісничого виробництва, змушувало жителів шукати життєві засоби шляхом організації ремесла, розвитку рибальства, активної морської торгівлі, кораблебудування, що стимулювало приватну заповзятливість і мобільність населення.
Внутрішній розвиток ранньодержавних суспільств в Егеїді II тис. до н.е. проходив у рамках дрібних об'єднань, які були захоплені провідними монархічними державами Криту чи Ахейської Греції. За своєю структурою вони складалися з палацового центру, резиденції царя, його адміністрації і жрецтва родових общин. Виробничою основою суспільства були централізоване палацове господарство, в якому працювали раби і залежні працівники, та родові колективи, де велося примітивне землеробство і скотарство, що поставляли надлишки продукції на користь царя і місцевої аристократії. Проте на відміну від країн Давнього Сходу, де правляча верхівка відігравала важливу роль в організації землеробства, контролюючи систему штучного зрошення, на Криті і в Балканській Греції примітивні монархії брали мінімальну участь в організації виробництва. Це протиріччя між протомістом і залежними общинами, постійні війни між царствами, етнічна неоднорідність егейського світу визначали слабкість критських і ахейських держав.
ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ“ на сторінці 5. Приємного читання.
