Розділ «17»

— Як ви знайшли місце? — спитав голос.

— Листівка в кишені мерця.

— Ви потрапили до пункту доступу. У нас є сім таких пунктів у світі, де ми знаходимо союзників і зв’язуємося з найманцями. Це просто пункт доступу. Це не означає, що вам дозволять увійти.

— Розумію.

— Тоді розкажіть мені, що сталося сьогодні.

— На орден тамплієрів було влаштовано облаву, і їх знищили. Але дехто вижив.

— Хто вижив?

— Арлекіни. Мій батько, Горобець, був одним із них.

Мовчання. А потім співрозмовник Лоренса тихо засміявся.

— Ваш батько насолодився б цим моментом. Йому подобалося все несподіване. А хто ви?

— Лоренс Яакава. Я працюю на Вічнозелений фонд.

Знову мовчання.

— А, так, — прошепотів голос. — Громадянське обличчя угруповання, яке зве себе Братами.

— Я хочу дізнатися більше про мого батька.

— Чому я маю вам довіряти?

— Вирішувати вам, — сказав Лоренс. — Я посиджу за цим столиком ще десять хвилин, а потім піду.

Лоренс обірвав розмову, чекаючи, що мобільний телефон вибухне, але нічого не сталося. За п’ять хвилин тротуаром прокрокував кремезний чоловік із поголеною головою та зупинився перед столиком. На його плечі висів чорний металевий тубус, і Лоренс зрозумів, що бачить Арлекіна зі схованим мечем. «Apportez-moi une eau-de-vie, s’il vous plait»[4], — сказав чоловік офіціантові та сів на плетений стілець. Арлекін поклав праву руку в кишеню свого плаща вільного покрою, ніби намагався схопити пістолет. Лоренс подумав, чи Арлекін одразу ж його вб’є, чи почекає, доки принесуть його напій.

— З вашого боку було рішучим вчинком роз’єднатися. Я таке люблю. Мабуть, ви і справді син Горобця.

— У мене є фотокартка моїх батьків; де вони сидять разом. Я можу її вам показати.

— Або я спочатку вас уб’ю.