Розділ «17»

Коли Кеннард Неш покинув Білий дім, Лоренс перейшов за ним до його нового місця роботи у Вічнозеленому фонді. Йому дозволили прочитати Зелену, Червону й Синю книги, які розповідали про Мандрівників та Арлекінів і ознайомлювали з короткою історією Братів. У нову епоху Брати відмовились від жорстокого тоталітарного контролю Сталіна й Гітлера, обравши складнішу систему Паноптикону, яку запропонував філософ вісімнадцятого сторіччя Джеремі Бентам.

— Не треба спостерігати за кожним, якщо кожен усвідомлює, що за ним спостерігають, — пояснив Неш. — Покарання не є необхідністю, але неминучість покарання має бути запрограмована в мозку.

Бентам уважав, що душі не існує і наш фізичний світ — це єдина реальність. Перед смертю він пообіцяв заповісти майно Лондонському університету, якщо його тіло буде збережено, вдягнено в його улюблений одяг та поміщено до скляної труни. Місце, де зберігалося тіло філософа, було приватним місцем поклоніння для Братів, і всі вони, їдучи до Лондона, завжди ставили перед собою мету побачити його.

Рік тому Лоренс літав до Амстердама, щоб зустрітися з командою Братів, яка займалася інтернет-моніторингом. На один день він затримався в Лондоні й поїхав таксівкою до Лондонського університетського коледжу. Увійшовши туди з Ґавер-стрит, Лоренс перетнув головний чотирикутний двір, оточений будівлями. Був кінець літа, і погода стояла досить гарна. На білих мармурових східцях Вілкінс-білдінґ сиділи студенти у шортах і футболках, і він позаздрив їхньому відчуттю свободи.

Бентам сидів на стільці всередині демонстраційної вітрини зі скла й дерева на вході до південного монастиря. З його кістяка зняли плоть, набили її соломою та ватою, і на опудало нап’ялили одяг філософа. Голова мислителя зберігалася в посудині, яка стояла колись біля його ніг, але студенти викрадали її, щоб грати у футбол в університетському дворі. Тому голову забрали й зберігали в університетському склепі. Її замінили восковим обличчям, блідим і схожим на обличчя привида.

Зазвичай університетський охоронець сидів у такій самій вітрині зі скла й дерева приблизно за двадцять футів від філософа. Брати, які віддавали належне винахідникові Паноптикону, жартували, що важко сказати, хто більше мертвий — Джеремі Бентам чи слухняний трутень, який пильнує його тіло. Але цього дня охоронець кудись зник, і Лоренс залишився в холі сам. Він повільно підійшов до вітрини й уважно подивився на воскове обличчя. Французький скульптор, що його створив, цього разу виявив особливу майстерність: губа Бентама ледь помітно вигиналась догори, і це був натяк на те, що він цілком задоволений досягненнями нового тисячоліття.

Подивившись кілька секунд на опудало, Лоренс зробив крок лівоворуч, щоб уважно розглянути невеличку колекцію експонатів, пов’язаних з життям Бентама. Він глянув униз і побачив графіті, недбало намальоване червоною олійною пастеллю на потьмянілому латунному багеті нижнього краю вітрини. Це був овал і три прямі лінії; Лоренс знав зі своїх досліджень, що це лютня Арлекіна.

Чи було це жестом зневаги? Супротивники кинули виклик? Нахилившись до землі, він роздивився мітку ближче й зауважив, що одна з ліній була стрілою і вказувала на тіло Бентама. Знак. Повідомлення. Він подивився на віддалений гобелен у залі монастиря. Десь у будинку грюкнули двері, але з них ніхто не вийшов.

«Зроби щось, — подумав він. — Це твій єдиний шанс.» — Двері вітрини були замкнені маленьким латунним висним замком, але він із силою потягнув його і розірвав засувку. Коли двері зі скрипом відчинилися, Лоренс зайшов усередину й обшукав зовнішні кишені чорного пальта Бентама. Там не було нічого. Лоренс розстібнув пальто, торкнувся ватної набивки і знайшов внутрішню кишеню. Там щось лежало. Якась картка. Так, листівка. Він сховав знахідку до своєї валізи, зачинив скляні двері і швидко вийшов.

За годину він сидів у барі біля Британського музею, розглядаючи листівку з «Ла Палетт», паризького кафе просто неба неподалік від Сени. Зелені тенти. Столики й стільці на тротуарі. На одному зі столиків на листівці було намальовано літеру X, але Лоренс не розумів, що це означає. На іншому боці листівки хтось написав французькою: «Коли впав храм».

Повернувшись до Америки, Лоренс вивчав листівку, годинами досліджуючи її за допомогою Інтернету. Якийсь Арлекін залишив листівку як ключ до розгадки чогось або як квиток до певного місця? Який храм зруйнували? Він міг згадати лише перший юдейський храм в Єрусалимі. Старозавітний Ковчег. Святиня праведних.

Одного вечора, випивши пляшку вина у своєму міському будинку, Лоренс зрозумів, що стародавній орден тамплієрів був пов’язаний з Арлекінами. Король Франції заарештував провідників тамплієрів, а потім спалив їх живцем. Коли це сталося? Він зайшов до Інтернету на своєму ноутбуку й одразу ж знайшов цю Дату. Жовтень 1307 року. П’ятниця, тринадцяте.

Цього року тринадцяте число двічі випадало на п’ятницю, і до однієї з них залишилось кілька тижнів. Лоренс змінив свій розклад відпусток і полетів до Парижа. Уранці тринадцятого він пішов до «Ла Палетт» у светрі з візерунком у формі арлекінського діаманта. Кафе було розташоване на бічній вуличці з картинними галереями біля Дев’ятого мосту. Лоренс сів за столик і замовив в офіціанта каву з вершками. Він був сповнений напруження, збудження й готовності до пригод, але минула година й нічого не сталось.

Ще раз розглянувши листівку, він побачив, що мітка «X» була на конкретному столі, що стояв найлівіше. Коли молода пара французів закінчила читати газету й пішла на роботу, він сів за цей столик і замовив багет із шинкою. Він чекав, аж опівдні до його столу підійшов літній офіціант у білій сорочці й чорному жилеті.

Старий заговорив французькою. Лоренс похитав головою. Офіціант спробував англійською.

— Ви когось шукаєте?

— Так.

— А кого саме?

— Не можу сказати. Але я впізнаю цю людину, як тільки вона прийде.

Старий запустив руку під жилет, витяг мобільний телефон і дав його Лоренсові. Телефон майже відразу задзвонив, і Лоренс узяв слухавку. Глибокий голос заговорив французькою, а потім німецькою та англійською.