Розділ «17»

— Добридень усім. — Бун говорив спокійно, як фінансист під час обговорення поточного доходу. — Хотів би коротко ознайомити вас із ситуацією. Це стосується Майкла та Ґабріела Корріґанів. Місяць тому я розпочав програму стеження за цими Двома. Я на певний час найняв декого в Лос-Анджелесі і викликав з інших міст наших працівників. Нашим людям було наказано спостерігати за братами та збирати інформацію про їхні особисті риси. Йшлося про те, що вони затримають Корріганів, як тільки з’ясується, що вони збираються втекти.

На телеекрані з’явилося зображення занедбаного двоповерхового будинку.

— Кілька ночей тому два брати зустрілися в будівлі госпісу, де перебувала їхня мати. У нашої команди не було теплового зображувального приладу, зате був аудіосканер. Рейчел Корріган сказала це синам.

З телевізійних гучномовців прозвучав слабкий голос жінки при смерті:

— Ваш батько... був Мандрівником... Арлекін на прізвисько Шип знайшов нас....Якщо у вас є сила, ви мусите ховатись від Табула.

На екрані знову з’явилось обличчя Буна.

— Рейчел Корріган тієї ночі померла, і брати покинули госпіс. Командою керував містер Прітчетт. Він вирішив схопити Майкла Корріґана. На жаль, Ґабріел поїхав слідом за братом автострадою і напав на одну з наших машин. Коррігани втекли.

— Де вони тепер? — запитав Неш.

Лоренс дивився, як на екрані з’являється нове зображення. Кремезний чоловік родом, судячи з зовнішності, з островів карибського басейну, і лисий латиноамериканець з дробовиком супроводжували братів Корріганів, котрі виходили з маленького будиночка.

— Наступного ранку одна з наших команд стеження побачила двох охоронців і Ґабріела в його будинку. За півгодини ці троє зайшли до квартири Майкла й забрали одяг.

Четверо поїхали на південь Лос-Анджелеса до фабрики одягу, що у промисловому районі. Ця фабрика належить чоловікові на ім’я Френк Салазар. Він заробив статок на незаконних операціях, а тепер є власником кількох легальних підприємств. Салазар був інвестором одного з офісних будинків Майкла. Його люди постійно охороняють обох братів.

— І вони ще на фабриці? — запитав Неш.

— Саме так. Я прошу дозволу атакувати сьогодні будинок і взяти братів під контроль.

Люди за конферснційним столом кілька секунд зберігали спокій, а потім заговорив лисий представник Москви.

— Ця фабрика на громадянській території?

— Саме так, — відповів Бун. — Приблизно за п’ятсот ярдів від неї два житлові будинки.

— Кілька років тому комітет вирішив, що ми будемо уникати дій, які можуть привернути увагу поліції.

Генерал Неш нахилився вперед.

— Якби це була звичайна ліквідація, я попросив би містера Буна відступити й почекати кращої нагоди. Але ситуація дуже швидко змінилася. Завдяки квантовому комп’ютеру в нас з’явилася можливість здобути надзвичайно сильного союзника. Якщо проект переходу матиме успіх, у нас нарешті з’явиться технологія, завдяки якій буде можливо контролювати все населення світу.

— Але нам потрібен Мандрівник, — сказав один із тих, хто сидів за столом.