Розділ «17»

— Це вже інше питання.

Француз уперше усміхнувся.

— То чому ви ризикуєте життям, щоб зі мною зустрітися?

— Я хочу знати, як помер мій батько.

— Горобець був останнім Арлекіном, який залишився в Японії. Коли Табула найняли гангстерів якудза, щоб убити трьох відомих Мандрівників, він захистив цих людей і охороняв їх майже вісім років. Один із Мандрівників був буддистським ченцем, що живе в храмі Кіото. Якудза посилали кілька угруповань щоб убити його, але всі кілери зникали. Звичайно, їх ловив Горобець і рубав, як високий бур’ян у саду. На відміну від багатьох сучасних Арлекінів, він віддавав перевагу мечу.

— А що сталося? Як вони його впіймали?

— Він познайомився з вашою матір’ю на автобусній зупинці біля Токійського університету. Вони почали зустрічатись і закохались одне в одного. Коли ваша мати завагітніла, якудза про це дізналися. Вони викрали її та привезли до бенкетної зали в готелі «Осака», зв’язали та підвісили на мотузці. Якудза збиралися напитися та згвалтувати її. Вони не могли вбити Горобця, і тому вирішили заплямувати єдину дорогу йому людину.

Офіціант приніс склянку горілки, і здоровань витяг руку з кишені плаща. Шум машин і розмови навколо них ніби притихли: Лоренс нічого не чув, окрім голосу співрозмовника.

— Ваш батько ввійшов до бенкетної зали, перевдягнений офіціантом. Він запустив руку під офіціантський візок, витяг звідти меч і ротаційно-барабанний дробовик з дванадцятьма патронами. Горобець напав на якудза, деяких убив, а решту поранив. Потім він звільнив вашу матір і звелів їй тікати.

— А вона його послухала?

— Так. Горобцеві треба було тікати з вашою матір’ю, але зачепили його честь. Він метався по залі з мечем у руках і вбивав якудза. У той час один із поранених дістав пістолет і вистрілив йому в спину. Місцеву поліцію підкупили, щоб вона заплутала факти, а газети написали, що це була сутичка між гангстерами.

— А Мандрівники?

—  Їх було нікому захищати, і тому за кілька тижнів їх знищили. Німецький Арлекін на ім’я Шип полетів до Японії, але було вже надто пізно.

Лоренс дивився на дно своєї чашки з кавою.

— Ось що сталося...

— Подобається вам це чи ні, але ви син Арлекіна й працюєте на Табула. Тут можна запитати лише одне: що ви збираєтеся з цим робити?

З наближенням зборів до Лоренса повернувся сильний страх. Він замкнув двері свого офісу, але будь-кому з вищим рівнем безпеки — як Кеннардові Нешу — буде дозволено туди ввійти. За п’ять четверта. Лоренс дістав телефонну слухавку, яку Липа надіслав йому разом з павуком, і встромив її у кабельний отвір свого ноутбука. На моніторі з’явились розмиті червоні лінії, а потім раптом він побачив конференц-зал і почув у своїх навушниках голоси.

Кеннард Неш стояв біля довгого столу й вітав Братів, які приходили на збори. Деякі з них були в одязі для гри в гольф: вони тільки-но повернулися з місцевого Вестчестерського сільського клубу. Брати твердо тиснули один одному руки, жартували та обмінювались плітками про теперішню політичну ситуацію. Непоінформований спостерігач міг би подумати, що ці добре вдягнені літні чоловіки керують доброчинним фондом зі щорічним бенкетом і почесними грамотами.

— Добре, джентльмени, — сказав Неш. — Сідайте. Час нам поговорити.

Набираючи інструкції у своєму комп’ютері, Лоренс фокусував лінзи павука. Він дивився на обличчя Натана Буна, яке показував екран конференц-залу. У невеличких квадратиках унизу екрана з’явились збільшені зображення Братів з інших країн.