Розділ «37»

оли Майкл зростав, він мав автоматичну відповідь на безглузді історії матері та Ґабріелові непрактичні плани заробити гроші. «Час їхати до міста реальності», — говорив він їм, і це означало, що хтось у їхній родині має дивитись об’єктивно на їхні проблеми. Майкл вважав себе мером міста реальності — мабуть, це було й неприємно, але, принаймні, ти знав, де перебуваєш.

У дослідницькому центрі хлопець усвідомив, як важко бути об’єктивним. Безперечно, він був полоненим. Навіть якщо б він знайшов спосіб вийти зі своєї замкненої кімнати, охоронці ніколи б не дозволили йому пройти у ворота та поїхати до Нью-Йорка. Може, він і втратив свободу, але це його не турбувало. Здавалось, уперше в житті люди ставляться до нього з належною повагою та пошануванням.

Щовівторка Майкл обідав з Кеннардом Нешем в офісі, обшитому дубовими дошками. Генерал домінував у розмові, пояснюючи завдання, приховані за тим, що здавалось випадковим на перший погляд. Одного вечора Неш описав радіочастотну ідентифікаційну чип-картку, сховану в американських паспортах, і показав фотографії приладу-переглядача, який міг читати паспорти з відстані шістдесяти п’яти футів. Коли цю нову технологію запропонували вперше, деякі спеціалісти вимагали «контактних» паспортів, які можна перевірити за допомогою автомата, як кредитну картку, але друзі Братів у Білому домі наполягали на радіочастотній чип-картці.

— А інформація зашифрована? — запитав Майкл.

— Звичайно, ні. Тоді було б важко ділитись цією технологією з іншими урядами.

— А якщо терористи використовуватимуть переглядачі?

— Звичайно, це полегшить їхню діяльність. Припустімо, турист іде по ринку в Каїрі. Переглядач може прочитати його паспорт — дізнатися, що він американець і що був в Ізраїлі. До того як цей американець дістанеться кінця вулиці, з дверей поблизу може вийти найманий убивця.

Майкл зо хвилину сидів, вдивляючись у лагідну посмішку Неша.

— Усе це не має сенсу. Уряд каже, що хоче захистити нас, а насправді його дії роблять нас більш вразливими.

Генерал Неш подивився на Майкла, як на улюбленого племінника, який тільки-но припустився помилки через наївність.

— На жаль, так. А якщо на одну чашу терезів покласти п’ять життів, а на іншу — владу, яку нам дає ця нова технологія? Це майбутнє, Майкле. А майбутнє нікому не зупинити: За кілька років це будуть просто паспорти. Кожен носитиме з собою ЗЛ-засіб, і його власника можна буде вистежити в будь-який час.

Під час однієї з цих щотижневих розмов Неш згадав про те, що сталося з Ґабріелом. Вочевидь, Майклового брата захопила фанатичка, що працює на терористське угруповання під назвою Арлекіни. Вона вбила кількох людей до того, як вони вилетіли з Лос-Анджелеса.

— Їх шукає мій загін, — сказав Неш. — Ми не хочемо, щоб хтось скривдив вашого брата.

— Дайте мені знати, коли ви його знайдете.

— Звичайно. — Неш намазав вершкового спрута ікри на крекер та вичавив на нього краплю лимонного соку. — Я згадав про це тому, що Арлекіни, мабуть, тренують Ґабріела, щоб він став Мандрівником. Якщо ви обидва маєте цю здатність, є можливість, що ви зустрінетесь в іншому царстві. Вам треба буде запитати брата, де перебуває його фізичне тіло. Як тільки ми про це дізнаємось, ми зможемо його врятувати.

— Забудьте про це, — сказав Майкл. — Ґейб вирушить до іншого царства, тільки якщо зможе доїхати туди мотоциклом. Мабуть, Арлекіни це зрозуміють і відпустять його.

Уранці перед експериментом Майкл рано прокинувся та прийняв душ у гумовій шапочці, щоб срібні диски, вживлені у верхній частині черепа, не промокли. Він вбрався у футболку, штани, затягнені шнурком, та гумові шльопанці. Цього ранку він не снідав. Доктор Річардсон цього не схвалював. Майкл сидів на кушетці та слухав музику, коли Лоренс тихо постукав у двері та ввійшов.

— Команда дослідників готова, — сказав він. — Час.

— А якщо я передумаю?