Розділ «37»

— Добре, — сказав Річардсон технікам. — Я думаю, ми готові.

Медсестра відчинила шафку й витягла пробірку з розрідженою сумішшю наркотику, який вони називали ЗВЗ. Кеннард Неш раніше кликав Майкла до себе, щоб поговорити про це. Він пояснив, що ЗВЗ — особлива бактерія, виведена в Швейцарії найголовнішою командою вчених. Наркотик був дуже дорогим, і виготовляти його було дуже важко, але токсини, що їх продукували бактерії, здавалось, посилювали нервову енергію. Коли медсестра підняла сумку вище, густа бірюзова рідина захлюпала.

Медсестра відклала нейтральний фізіологічний розчин, прикріпила на його місце IV-сумку, і пластиковою трубкою через голку в руці Майкла потік ЗВЗ. Річардсон і доктор Лау уважно дивились на нього, ніби він ось-ось відпливе до іншого виміру.

— Як ви почуваєтесь? — запитав Річардсон.

— Нормально. Як довго буде вливатись ця речовина?

— Ми не знаємо.

— Серцебиття трохи підвищилось, — поінформував їх доктор Лау. — Дихання без змін.

Намагаючись не висловлювати свого розчарування, Майкл кілька хвилин пильно дивився на стелю, а потім заплющив очі. Може, насправді він не був Мандрівником або новий наркотик не спрацював. Усі ці зусилля й витрата грошей призвели до невдачі.

— Майкле?

Він розплющив очі. Річардсон уважно дивився на нього. У кімнаті ще було холоднувато, але на чолі лікаря з’явилися краплі поту.

— Рахуйте назад від ста.

— Ми вже це зробили.

— Вони хочуть повернутись до неврологічної базової сітки.

— Забудьте про це. Цього не буде...

Майкл зробив рух лівою рукою та побачив щось надзвичайне. Рука й зап’ясток, які складалися з маленьких цяток світла, з’явилися з його руки з плоті й крові, немов привид, що вийшов із замкненої шафи. Його рука з плоті й крові заклякла й гепнулась назад на стіл, а примарна рука залишилась.

Він одразу ж зрозумів, що ця річ — це видіння — завжди було його частиною, яка перебувала всередині його тіла. Примарна рука нагадала йому про спрощені малюнки сузір’їв, наприклад Близнюків або Стрільця. Його рука складалася з крихітних зірок, з’єднаних між собою тонкими, майже непомітними лініями світла. Він не міг рухати цією примарною рукою, іншими частинами тіла також. Якщо він думав рухати великим пальцем, стиснути пальці, нічого не відбувалось. Йому треба було думати, що він хотів би, щоб рука зробила в майбутньому, і після короткого інтервалу вона реагувала на його уявлення. Це було складно. Усе діяло з невеликим уповільненням, нібито рухалось під водою.

— Що ви думаєте? — запитав він Річардсона.

— Будь ласка, рахуйте назад від ста.

— Що ви думаєте про мою руку? Ви бачите, що відбувається?

Річардсон похитав головою.