Розділ «Одні в дорозі »

Віз котився все далі на південь, і, незважаючи на прохолодний день та негаразди шляху, Іван був щасливий. Після обідньої пори, вже перед Томашовом, їх стали доганяти численні чамбули татар, що також поспішали залишити ці землі. Вони з цікавістю поглядали на поодинокий віз із молодим візником та пораненим козаком. Двоє із них наблизились та стали заглядати до воза і заговорили про можливість попорпатись у речах мандрівників, але Іван, знаючи татарську мову та звичаї, застеріг їх:

— Я з чамбулами Антимір-мурзи ходив на приступ. Буджаки — мої друзі, шукайте собі здобич в іншому місці!

Вони, розкривши роти, подивилися на Івана, а тоді з розумінням чмокнули язиками і подалися до свого чамбулу. Марійка вже думала, що їм настане кінець, але можливу неприємність було залагоджено, і вона промовила до Івана:

— Будемо, Іване, перед Томашовом звертати зі шляху та добиратися на Мости, а зараз заночувати людей поспитаємо. Боюся я цих татар...

Іван погодився з нею, бо ж і сам не відав, чим може закінчитися одна з подібних зустрічей. Звернули на примітний шлях, і він попросив Марійку видивлятися, де є містечко, щоб зупинитися на постій.

Молода жінка повернула туди, де виднілося декілька дерев’яних хатинок, і, зупинившись побіля однієї з них, постукала у двері. Господарі не боялись заїжджого люду, і коли двоє подорожніх попросили нічного притулку за невелику платню, усе було узгоджено. Їм облаштували нічліг у стайні, там же розмістили Гнідка та їздового коня Силка. Марія перетягла з воза речі, на сіні облаштувала постіль, допомогла дійти туди Іванові, і нарешті господар залишив їх удвох.

Це була їхня перша спільна ніч у дорозі, і спати їм доведеться під одним ліжником. Марія довго не могла вгомонитися, раз по раз підбивала сіно та все бідкалась, чи не буде оця постіль затвердою. Іван з посмішкою дивився на клопоти жінки, а тоді жартома сказав:

— Марійко, ти через це ліжко забула напоїти коней... На жаль, я допомогти ще не можу.

Коли вже все було впорядковано, вони полягали, притиснувшись одне до одного, і під форкання коней заснули, немов діти, бо вставати треба було задовго до світанку. Уранці Марійка поквапливо вибралась із ліжка і стала ладнатися до продовження дороги.