Розділ «88»

– До якого корабля? – запитав Віктор.

– Контейнеровоз «Лисичанськ». Побачите.

Георгій пішов, але Нік і Віктор залишалися самі не довше п’яти хвилин. Із-під даху складу донеслося механічне дзижчання, до них підійшли декілька робітників у синіх комбінезонах. У одного з них у руках був пульт керування з трьома великими кнопками. Від пульта під стелю, до застиглої там лебідки йшов дріт. Він натиснув одну з кнопок, і вниз поповзла кіска з чотирьох тросів із гаками. Робітники приставили до трьох контейнерів, що стояли один на одному, металеві сходи і подерлись угору. А в цей час у широкому коридорі між рядами контейнерів показалася вантажівка з порожньою платформою замість кузова.

Верхні два контейнери зняли лебідкою, потім нижній навантажили на платформу. Вантажівка повільно поїхала назад. Віктор і Нік ішли швидким кроком за нею. Склад тягнувся метрів двісті, а в його торці були відчинені великі металеві ворота, що виводили просто до пришвартованих контейнеровозів.

Машина повернула вправоруч, у бік моря. Віктор помітив попереду український прапор, що майорів на вітрі. На душі запанував радісний спокій. «Це вже кінець усієї цієї історії», – подумав він і згадав про Київ.

Над контейнеровозом «Лисичанськ» завис невисокий портовий кран. На палубі вже було вишикувано в два поверхи декілька десятків контейнерів. Незабаром черга дійшла і до контейнера, підвезеного на вантажівці.

– Лоуер, лоуер! – ламаною англійською кричав один із матросів. Згори, із кабіни портового крана, виглядав кругловидий грек із орлиним носом. Здавалося, він ось-ось випаде – так уважно він видивлявся, куди «лягає» черговий контейнер.

Контейнер сів на метал палуби, і вібрація пройшлася під ногами у Віктора і Ніка.

– Васю! – закричав старший матрос комусь зі своїх. – Там ще три штуки влізе?

– Запхаємо! – відповів із-за контейнерів невидимий Вася.

Нік і Віктор підійшли до «свого» контейнера, і тут же перед ними виник старший матрос.

– Шо треба?

– Ми супровідники, – спокійно відповів Віктор.

– А капітан знає?

– Знає, – відповів Віктор.

– Ну тоді гаразд, – старший матрос стенув плечима і пішов.

Над кораблем яскраво світило сонце. Стояв запах розігрітого металу й дешевої фарби.

– А що далі? – запитав Нік Віктора. – Я б попоїв або пива випив…

– Я б теж, – кивнув Віктор. – Почекаємо! Ці підійдуть…

«Ці» підійшли через півгодини. По обличчях було видно, що все йде добре. Георгій тримав у руці відкриту бляшанку пива.