Розділ «88»

– Ну що? – запитав він Віктора і Ніка.

– Усе гаразд, – Віктор кивнув на контейнер.

– Зараз відчалюємо, – сказав Рефат. – Давайте домовимося так: ви будете або по черзі тут чергувати, або удвох. Вирішуйте!

Нік і Віктор переглянулися.

Нік важко зітхнув. Знову навалилася на плечі втома. Йому вже нічого не хотілось, але менш за все йому хотілось залишатися самому біля цього контейнера.

– Удвох, – прошепотів він.

Віктор, через кілька секунд теж кивнув.

– Гаразд, – рішуче мовив Рефат. – Тоді каюта вам не потрібна. Їжу вам приноситимуть сюди, та й ми підходитимемо час від часу. Коли що… – Рефат передав Віктору чорну коробочку з двома кнопками, схожу на телевізійний пульт управління. – Ліва кнопка – виклик, там «call» стоїть, права – тривога.

Георгій і Рефат пішли. Незабаром молодий матрос притяг два пластмасові крісельця.

– Тримайте! – сказав він. – Ви що, будете тут увесь час? Що ж там усередині? – запитально кивнув він на контейнер.

– Вантаж, – видихнув Віктор.

Над контейнерами пролітали, перегукуючись, чайки. Морський вітер шукав вихід із контейнерного лабіринту й натикався весь час на Ніка і Віктора.

Минув деякий час, й інший матрос поставив на палубу перед ними триповерховий металевий судок із ручкою. Видав їм по ложці та по два шматки хліба. Розібравши судок, вони виявили в нижніх двох мисках борщ, а у верхній – печеню зі свинини.

Несподівано швидко стало вечоріти. Чутніші зробилися хвилі та й відчутніші. Почалася невелика хитавиця. Але їсти борщ вона особливо не заважала.

– Ти знаєш, мені квартиру обіцяли в Києві. Для всієї сім’ї, – заговорив Нік. – Якраз ось за ці гроші… Квартиру і роботу в органах… А тепер я не знаю, що робити…

– В яких органах?

Нік пожував губи, немов вирішуючи: розповідати детальніше Віктору чи ні. Пильно подивився на свого напарника.

– У нових… У Федеральному бюро України. Так мені Іван Львович пояснив…

– Так його вже створено, тільки називається по-іншому. Національне бюро розслідувань.

– Ти у них працюєш? – запитав Нік.