Розділ «84»

Віктору раптом здалося, що за ними хтось спостерігає. Дивне відчуття виникло немов само по собі, адже Віктор на всі боки не оглядався. Він завмер на мить, утупившись у свого ще недоїденого кальмара. Потім обвів поглядом ресторан. Повернувши погляд на Ніка, він відзначив чоловіка, що самотньо сидів за найдальшим од них столиком. Майже інтимне освітлення низеньких свічок не дозволяло бачити облич інших відвідувачів.

Хвилювання, що несподівано з’явилось у Віктора, само собою вляглося. Він заспокоївся, повернувся до кальмара.

– Ти чого зблід? – запитав його Нік.

– Не знаю, спекотно, – Віктор кивнув на камін.

– Від спеки зазвичай червоніють, – мовив Нік.

Підійшов Самві, запропонував ще вина. Час плинув повільно. Музика знову затихла. Чутно було тріск вогню в каміні. За порадою ввічливого Самві замовили каву «саде» – гірку та міцну, зварену по-турецьки. До кави Самві приніс политі медом горіхові кульки.

– Це за рахунок ресторану, – сказав він.

Настрій у Ніка і Віктора був наприкінці вечора майже святковий. Минуле і сьогодення немов відпустило їх на якийсь час.

Нік запитав Самві, чи можуть вони заплатити доларами.

– Звичайно, – відповів хазяїн. – Але не сьогодні.

Нік здивовано перепитав турка.

– За вашу вечерю вже заплатили, – пояснив Самві.

– Хто?

Самві озирнувся, подивився в далекий кут ресторану.

– Він уже пішов.

Нік переклав Вікторові новину.

Віктор теж озирнувся, подивився на столик, за яким зовсім недавно самотньо сидів чоловік.

– Значить, ми не самі, – спокійно мовив Віктор.

У Ніка цей висновок ніяких емоцій не викликав. Він допив каву і потер пальцями скроні, дивуючись із того, що міцна кава не змогла змити з язика смак напівсухого вина.

Попрощавшись із Самві, вони вийшли з ресторану. Постояли під високим, усіяним зірками небом. Тепле повітря шелестіло листям дерев, які росли поряд із рестораном.