Розділ «83»

Спалахнуло табло з намальованим ременем.

Попереду показалося льотне поле без єдиного літака та посадочна смуга.

Віктор опустив руки на коліна й ліктем відчув коротку пробірку з пальцем Броницького, що лежала в правій кишені штанів. Губи на мить скривилися. Він уявив собі раптом, що митники знаходять цю пробірку. Що тоді він скаже? Як пояснить? Рятівним нагадуванням сплив той факт, що він не знає жодної іноземної мови. Але ж разом із ним летить професійний перекладач, чия допомога в такій ситуації може виявитися дуже недоречною!

Але митниця пропустила Віктора й Ніка без питань. Питання поставили на перевірці паспортів. І добре, що задали!

– Візу в паспорт чи окремо? – переклав запитання турецького офіцера Нік.

– Окремо, окремо! – квапливо відповів Віктор, згадавши телефонну інструкцію Георгія.

Заплативши по десять доларів за кожну візу й отримавши печать на аркушику білого паперу, вони пройшли далі, рухаючись за стрілками на підлозі зали прильоту.

Стрілки вивели їх до нечисленного натовпу тих, що зустрічають.

Віктор пробігся очима по трьох табличках, що виднілися з різними написами. Відразу вирізнив одну, на якій було написано «Zensky, Sluzky».

Низенький турок, який тримав цю табличку, зрадів, коли перед ним зупинилися двоє прибульців. Одразу повів їх до виходу зі скромної одноповерхової будівлі аеропорту.

Турок виявився водієм восьмимісного лімузина. Всадовивши Ніка й Віктора, він зачинив за ними дверці, й машина безшумно рушила.

– Бачиш, як зустрічають! – не втримався від коментаря Віктор.

Нік кивнув.

Вони їхали по гладенькому асфальту шосе. Обабіч дороги тягнулася рівнина – ні сіл, ні містечок. Із поодиноких машин, що траплялися на дорозі, майже всі виявлялися такими ж лімузинами.

– Слухай, він, здається, не по тій стороні їде! – заклопотано мовив раптом Нік.

– А ти скажи йому, а то ще вріжемося! – порадив Віктор.

У відповідь на запитання водій розсміявся й ламаною англійською пояснив, що Кіпр – країна лівостороння.

– Авжеж, вони ж були англійською колонією, – згадав Нік.

Хвилин через сорок дорога поповзла вгору, в гори. Далі побігла по іншому схилу довгого гірського хребта, за яким блищало на сонці море.

Між морем і хребтом густо росли дерева, виднілися будинки.