Розділ «78»

Спочатку Віктор теж хотів було взяти в руки книжку. Але це бажання швидко зникло і, не вмикаючи світла, він залишився сидіти за круглим дубовим столом на заскленій веранді, освітленій тільки ніжним блідо-голубим сяйвом майже повного місяця.

Замислився про Миколу Ценського і його дружину, яка зовсім недавно приїздила до Києва. Віктор не міг позбутися відчуття, ніби він уже і з Миколою особисто знайомий, і все про нього знає. Й усе, що Віктор робить або хоче робити, так чи інак спрямоване на те, щоб Микола повернувся в сім’ю, до дружини й сина. Щоб нарешті потрапив до них контейнер із речами та меблями, й вони могли б зажити спокійно в Росії або в Києві – на їхній розсуд.

Згадка про контейнер вивела на думку про Мишка Занозіна, що чергував зараз зі своїм приятелем Максимовим на контейнерному складі. У Віктора виникло внутрішнє роздратування. Усі працюють, а він тут ховається й принишк, як миша.

Сходив на кухню. Подивився на годинник – о пів на першу ночі.

Мобільний задзвонив близько першої.

– Виходь на вулицю, я тут… – стишено прозвучав голос Георгія. – І тримай трубку біля вуха.

Віктор тихенько причинив за собою двері. Вийшов за хвіртку. Подивився навсібіч – вулиця порожня.

– Перейди дорогу, – лунав з трубки голос Георгія.

Віктор зупинився посеред дерев, за якими під скупим місячним світлом виднілося озеро.

– Іди вперед до озера.

Віктор пройшов метрів триста, зупинився на піщаному березі. Навкруги виднілися дерев’яні грибки пляжу, що завмер на зиму.

– Подивися вправоруч, бачиш дерев’яний будиночок рятувальної станції?

– Бачу, – підтвердив Віктор, помітивши неосвітлену будівлю.

– Підходь сюди, тут лавка.

Віктор підійшов і побачив під стіною рубленого будиночка лавку, з якої підвівся Георгій. Обличчя ледь біліло в темряві.

– Слухай уважно, – мовив Георгій. – Мені підкинули інформацію про те, що Ценський готує замах на нашу людину в Парижі… Себто не інформацію, а вказівку провести операцію з ліквідації Ценського. Це дуже дивно, адже вказівка надійшла через відділ, в якому нічого не мусили б знати про наші справи і про те, що ми його розшукуємо… Розумієш?

– Авжеж…

– Це означає, що ми практично працюємо проти когось із нашого ж відомства. Ценський точно вийшов на слід цих грошей, і тепер його квапляться прибрати, і притому – нашими ж руками. Загалом – вони не ідіоти й розуміють, що ми його не вбиватимемо, а візьмемо живим, щоб він поділився з нами тим, що сам накопав.

– Тоді що треба робити? – запитав Віктор.

– Не відреагувати на вказівку ми не можемо. Головне – щоб ми могли все робити без сторонньої допомоги і так, як потрібно нам. Отже, твоя мрія здійсниться – ти полетиш у Париж!