Розділ «74»

Віктор вирушив «вісімкою» додому. До Південного мосту їхав повільно, а по мосту вже розігнався – тут дорогу було добре посипано піском. І раптом попереду із зустрічної смуги на нього вискочив мікроавтобус. Віктор натиснув на гальма. Машину понесло юзом до огорожі. Але мікроавтобус вивернувся і, промчавши на величезній швидкості мимо, знову вліз у свою смугу. Промайнуло перелякане обличчя водія і напис на борту, що видався дуже знайомим. Так, це саме той мікроавтобус, що постійно стовбичить під їхнім будинком. «Мюллер ЛТД. Підвісні стелі». Дивина. Але в дзеркалі заднього огляду мікроавтобуса вже не видно було – той, мабуть, був далеко, якщо тільки не врізався в щось, ближче до центру.

Нервовий дрож охопив тільки через кілька хвилин. Пальці вп’ялися в кермо. Серце загупало шалено. Машина давно вже вирівнялась, прилаштувавшись у хвіст білої «альфа-ромео».

Віктор зменшив швидкість. Спробував опанувати себе, але неусвідомлена тривога тільки посилилась.

Лихе передчуття змусило знову натиснути на газ.

Через десять хвилин він зупинив машину біля будинку і побіг у парадне. Ліфт підняв його на восьмий поверх. На майданчику стояв сусід напідпитку із цигаркою в роті.

– У вас там щось наче гуркнуло… Може, впало щось… – хитнувся він.

Віктор тремтячою рукою відчинив двері.

Вскочів у кімнату. На підлозі лежав хлопець в адідасівському спорткостюмі і чистеньких кросівках. Під його правим оком виднівся отвір від кулі. Мертва рука все ще стискала пістолет. Навпроти на підлозі, під стіною, лежала перелякана на смерть Іра.

– Що сталося? – запитав Віктор, відчуваючи, що його серце от-от вистрибне з грудей.

Іра розкрила рота, але сказати нічого не змогла. Вона все ще була в шоку.

– Де Яночка? – крикнув Віктор і, не чекаючи відповіді, кинувся в спальню.

Там нікого не було. Забіг у кухню, випадково на бігу перечепився об руку хлопця і ледве не впав. На кухні – теж нікого.

– Де вона? – Віктор схилився над дружиною. Дав їй два легкі ляпаси, намагаючись привести до тями. – Де Яна?

Іра тицьнула рукою в бік коридора.

– Вони забрали її?! Так?

Іра заперечливо хитнула головою.

– Де вона?

Віктор знову кинувся в коридор. Заглянув у ванну і, не знайшовши там дочки, смикнув двері в туалет. Зачинені зовні. Відчинивши, Віктор побачив малу, що злякано ховалася за унітазом. Її щоки розпашілися, і в очах стояли сльози.

– Ну-ну, все гаразд, – зацитькував малу Віктор, пригортаючи до грудей.

Вона міцно вхопилася рученятами за його шию й гучно розплакалася. Віктор зайшов у кімнату. Сів на підлогу перед дружиною.