Розділ «69»

Але Сахно гуляв. Він і пляшку горілки замовив, попри те, що коштувала вона майже сто п’ятдесят марок. Довелося Нікові знову виступати захисником інтересів черепахи – для неї Сахно замовив у офіціанта блюдце молока і що-небудь попоїсти. Спантеличений офіціант запропонував принести замість молока вершків.

Хвилин через десять черепаха вже лежала посеред столу і хлистала з тонкої порцеляни вершки. Поряд стояв посріблений сметанник на випадок, якщо її спрага виявиться сильнішою запропонованої порції. Нікові, Сергію й Уллі принесли по салату з креветок.

Вже трохи випивши і взявшись за віденський стейк, Нік посмутнів. Він раптом відчув, що саме зараз, за цим витончено накритим столом, відбувається прощальна вечеря, після якої він залишається наодинці з невідомістю, з майбутнім, непотрібним і таким, що не цікавить його більше, наодинці зі всім світом, у якого немає до нього ніяких справ. Він поглядав на Уллі, що спокійно і зосереджено жувала м’ясо, на черепаху Ніну, що застигла перед другим принесеним їй блюдцем, на якому красувалися три великі полунички.

До цієї дивної ідилії він уже начебто й не мав ніякого стосунку. І хоча впевненість у тому, що життя й самого Сахна, й усіх, хто поруч, закінчиться безглуздо і швидко – дуже вже прозорий усе це мало вигляд крізь призму його характеру, – заспокоювала і налаштовувала Ніка на майбутню самотність, на необхідність відштовхнутися від цього небезпечного берега й далі плисти самому. Але однаково на душі виникала туга. Куди плисти і навіщо? До чого все це? Назад дороги немає – після того, що сталося, після того, як вони зірвали операцію, зустріти його могли в Києві тільки влучною нечутною кулею. Органи не жартують і не прощають. Залишалося йти вперед, тобто в невідомість. Чи застрелитися просто в цьому розкішному готелі.

– Ну що, – Сахно підняв кришталеву чарочку з горілкою. – Давай за світле майбутнє, частково ми його вже забезпечили.

Поцокались і випили. Й Уллі випила з ними.

– Хороше життя налаштовує на здоровий спосіб життя, а я цього не люблю, – мовив Сергій, озираючись із панським виглядом на всі боки. – Люди тут якось нудно живуть, нудно їдять. Нудно, але добре. Може, так і потрібно?

Нік знизав плечима.

Черепаха ожила і потягнула з блюдця останню полуничку. Смішно позадкувала до Ніка.

– Знаєш, – заговорив Сахно. – Я з тебе нічого вираховувати не буду, хороший ти хлопець…

Після цього Сергій повернувся до Уллі. Вони поцілувались і «заговорили» руками.

Черепаха дозадкувала до краю столу і звалилася Нікові просто на коліна, на льоту перекинувшись. Вона впала лапками догори і, опустивши руки, щоб повернути її знов на стіл, Нік помітив на нижній частині панцира якісь явно продряпані риски. Нахилив голову, і стало очевидно, що на панцирі був продряпаний або телефон, або якийсь інший набір цифр. Але, крім цифр, були там і три літери. Нік іще нижче нахилив голову і розібрав зображення – V32453H75G. Тупо перечитавши цей шифр, він усе-таки опустив черепаху на стіл.

Нік раптом зрозумів, що побачив те, чого не бачив Сахно. Скоріше за все, це був ключ до великих грошей. Адже Вайнберг згадав, що пароль або код був відомий Погодинському, і черепаха раніше належала цьому старому.

– Слухай, – відвернув Нік Сергія від розмови з Уллі. – Може, поїдемо й спробуємо дістати ті гроші, про які Вайнберг говорив?

Сахно посміхнувся.

– Ти про мільярди? Ні, у мене немає необхідності помирати молодим! Гроші просто не бувають такими великими. Ти он триста тисяч марок насилу з банку виніс!..

Нік кивнув, але думки про побачений шифр не полишали його. Йому вже хотілося відволіктися від них, але не виходило. Налив горілки собі й Сергію.

– Ми вшиваємося, – сказав Сахно.

– Куди?

Сахно заперечно хитнув головою.