Розділ «66»

– Не знаю… є підозра… Не хвилюйся. Головне – будь обережнішою!

Допивши каву, дружина пішла з кухні, а Віктор виглянув у вікно. Погода стояла чудова. Захотілося вийти прогулятись або просто посидіти під будинком.

Іра допомогла натягнути на загіпсовану ногу спортивні вовняні штани. Надівши куртку, він із милицею під пахвою вийшов і викликав ліфт.

Уже на вулиці відчув слабкий біль у нозі, але не надав йому значення.

Дійсно, нога скоріше нила, ніж боліла.

Пройшовся навколо будинку. Сів на лаву біля входу в під’їзд. Огледівся. Погляд його зупинився на мікроавтобусі, що стояв метрів за двадцять від будинку. Це був вантажний мікроавтобус. «Мюллер ЛТД. Підвісні стелі», – прочитав Віктор напис на його боці. У кабіні нікого не було.

Подумав про стелю у своєму кабінеті та і в усьому райвідділі. Ось де не завадило б установити такі стелі, щоб стара штукатурка не сипалася, та й тріщин щоб було не видно. Але ж це, напевно, дорого! Хоча там у них стелі високі, метрів чотири – навіть із підвісними залишилося б три вісімдесят! Практично непомітно. Це тут, у нових квартирах, якщо підвісні поставити, то й голови не підведеш…

Розмірковуючи, Віктор раптом подумав, що навряд чи кому-небудь спало на думку ставити підвісні стелі в їхньому будинку. А значить, просто хтось із цієї фірми тут живе. Може, водій.

Із під’їзду вийшли двоє акуратно вдягнених хлопців, пройшли до мікроавтобуса. Через кілька хвилин він зник із очей, завернувши за ріг будинку.

Увечері подзвонив Георгій.

– Тебе засмутити? – досить бадьорим голосом запитав він.

– Давай.

– Ти ж у Париж хотів? Тепер не поїдеш. Більше ні до кого.

– Як ні до кого?

– Помічник військового аташе пан Килимник Богові душу віддав. Викинувся з горішнього поверху українського посольства вниз головою. Притому у двір, а не на вулицю – видно, не хотів посольство компрометувати.

– Треба було туди летіти, а не під штабом три дні стирчати, – з прикрістю мовив у трубку Віктор.

– Ну, – зітхнув Георгій. – Якби ти не стирчав під штабом, його б і не викинули. Але все, що трапляється, – на краще. При зустрічі я тобі детально поясню, що сталося.

– Коли зустрінемося? – запитав Віктор.

– Тобі ж завтра зніматимуть гіпс?

– Так, о третій.