Розділ «65»

Нік знизав плечима.

Сахно дістав сто марок і показав арабові. Потім знову ткнув пальцем у куртки.

Араб кивнув, зняв із вішалки куртку і простягнув її Сергію. Сергій хитнув головою й показав пальцями, що йому потрібно дві куртки.

Тепер уже араб заперечливо захитав головою.

– Слухай, запитай його, може, він німецьку знає? – попросив Сахно Ніка.

Араб німецьку знав, і через п’ять хвилин і Нік, і Сахно натягували на себе теплі чорні куртки, заплативши за обидві сто п’ятдесят марок.

– Так, тепер потрібно щось для Уллі.

Сахно обвів уважним поглядом магазин. Знову зупинив погляд на арабові і показав пальцем на Уллі.

Вона тим часом підійшла до дерев’яного стелажа зі светрами і вже тримала в руках светр смарагдового кольору.

– Запитай, скільки він коштує! – скоріше наказав, аніж попросив Сахно.

За сорок марок светр було тут же куплено і надіто. Потім араб витягнув звідкись коротеньку коричневу куртку із замші. Сахно скривився, дивлячись на неї, але Уллі вона сподобалася. Вона відразу приклала її до себе, потім наділа й підійшла до дзеркала.

Заплативши ще й за куртку двісті марок, вони вийшли на вулицю. Тепер нульова температура була їм не страшна. Але хотілось їсти.

Зупинилися перед задрипаним в’єтнамським кафе, у вітрині якого були вивішено кольорові фотографії страв.

– Ось! – рішуче мовив Сахно і глянув на Уллі. Дівчина кивнула.

Усередині до них одразу підскочив в’єтнамець із пластиковим меню, але Сахно рішуче відвів рукою меню і потяг в’єтнамця за собою на вулицю. Там він пальцем ткнув у фотографії трьох різніх страв.

– Що ти замовив? – запитав його Нік, коли той повернувся за столик.

– Біс його знає, найапетитніше, – відповів Сергій. – Але усім різне.

Найапетитніше, врешті-решт, виявилося для Ніка грудкою вермішелі з грибами та шматочками шинки, политої соєвим соусом. Для Уллі принесли щось подібне до плову, политого кетчупом. Ну а для себе Сахно отримав дві великі сардельки цілком європейського вигляду.

Нік із подивом усвідомив, що Сергій не замовив спиртного. Здивувався, але нагадувати йому про це не став.

– Скільки звідси до Люксембурга? – запитав, жуючи, Сахно. Нік не знав, і Сергій перевів погляд на Уллі. Поставив їй те ж саме запитання і, задоволений відповіддю, кивнув.