Розділ «53»

– На5 ключі, сам принеси! – Сахно кинув йому ключі від машини. Нік ледве спіймав їх. – І не командуй більше! Я й без тебе тут можу заробляти!

Він знову витягнув з нагрудної кишені складену удвічі пачку банкнот і показав її Нікові.

– Хочеш, позичу тобі кілька тисяч? – запитав він єхидно.

– Ти хоч знаєш, що нас поліція розшукує? – Нік втупився просто в зухвалі очі Сергія.

Це повідомлення, схоже, заскочило Сахна зненацька. Самовпевненість щезла з його лиця.

– Звідки ти це взяв?

– Там у машині газета зі статтею про смерть Погодинського. Якщо цікаво, принеси – перекладу.

Сахно замислився. Опустив погляд собі під ноги.

– На! – Нік кинув йому ключі від машини. – Заразом і валізу принесеш!

Поки Сахно ходив, Нік наговорив на автовідповідач Вайнберга повідомлення.

Потім вони сіли за стіл, і Нік переклав Сергієві статтю.

– Ну так тут ні слова про нас, – знизав плечима Сахно. – Поліція шукає якихось злодіїв, а ми тут до чого? – В його очах знову спалахнули зухвалі вогники.

– Якщо вони добре шукатимуть, то, врешті-решт, шукатимуть саме нас, – сказав Нік. – Давай чаю вип’ємо!

За чаєм Нік повідомив напарника, що завтра, скоріше за все, їм доведеться знову їхати в Трір.

При цій новині Сахно скривив губи, але промовчав.

– А де ти фару розбив? – запитав Нік.

– Це вже кілька днів тому, в темряві. Здається, мотоцикліста зачепив… Знаєш, а я, напевно, завтра нікуди не поїду… – Вираз обличчя Сахна знову став твердим, кам’яним, він зціпив зуби.

– Чому?

– По-перше, там треба буде стріляти, а патрони скінчились. А по-друге, набридло працювати за копійки!..

Нік мовчав. Він не знав, як далі розмовляти з Сахном і чи говорити з ним узагалі. Може, було б розумніше помовчати й почекати, поки він сам заговорить. Хоча одне запитання крутилося на язиці: куди Сахно витратив стільки патронів, які залишалися після стрільби по собаках?