Розділ «53»

– Як ваші справи? – несподівано запитала моложава жінка років сорока, що стояла за прилавком.

Певна річ, вони вже кілька разів вітались, але запитання одначе прозвучало несподівано.

Нік усміхнувся.

– Нормально, – відповів він по-німецьки.

– А у нас сьогодні зранку аварія, – поділилася з Ніком жінка. – Автобус за містом із машиною зіткнувся. Три «швидкі допомоги» туди помчали!

– Коли? – запитав Нік.

– О пів на восьму. Я ж із сьомої працюю…

– А яка машина? – злякався раптом Нік.

– Не знаю. Автобус наш, який на Нідіген їздить.

Купивши в магазині молока, ковбаси та яєць, Нік повернувся додому. Час наближався до дванадцятої. Треба було робити другий дзвінок.

І раптом із вулиці почувся вже знайомий шум мотора. Підскочивши до вікна, Нік помітив похоронний лімузин, що звертав за будинок на стоянку. Його охопив стан повного заціпеніння. Мовчки, зосередженим поглядом він відстежив шлях Сахна з-за рогу до парадного. Відзначив тільки, що повертався той із порожніми руками, без валізи. І хода у нього була досить тверда.

– Ти де був? – сухо запитав прибулого напарника Нік. Той здивувався запитанню, єхидно подивився на Ніка.

– Я тобі що – дружина, щоб звітувати?

Сахно поліз до кишені куртки, витягнув пачку грошей, відлічив декілька купюр і простягнув Нікові.

– Тримай, тут сімсот. Я тобі більше нічого не винен?

Нік узяв гроші, не зводячи погляду з обличчя Сахна. Щось здалося Ніку новим у його виразі. Нахабство там було присутнє завжди, але тепер до нього додалася якась сита самовпевненість. Наче у Сахна саме сьогодні був серйозний привід пишатися собою.

– А де валіза? – запитав після паузи Нік уже іншим, миролюбнішим голосом.

– У машині. А що? Ти хотів постріляти, а ні з чого було? Га?

Нік бачив, що Сахно заводиться, але розумів, що зупинити його вже не можна. Сахно полюбляв набирати обертів, хоч би в який стан він упадав. Зараз його несло в агресію. Але і Ніку не хотілось відступатися.

– Піди і принеси валізу! – твердо мовив він.