Розділ «49»

Захотілося зайти в кафе, і Нік зайшов. Усередині було чисто й затишно. Високі круглі столики та високі грибки-табурети із м’якими сидіннями.

Узявши чашку кави і вподобану ним білу цукерочку-мишку за десять пфенігів, він сів за столик лицем до площі. Цукерка виявилася німецькою пастилою, солодкою і ніжною.

Посидівши з півгодини, Нік вийшов на площу. Вже крапав дощ, але краплі здалися Ніку теплими. Він пішов далі й побачив жовтий ріжок пошти.

Захотілося написати листа Тані та Володьці, і він зайшов усередину. Купив конверт і маленьку пачку поштового паперу, купив марку для Росії та став біля високого столу.

«Дорогі мої Таню і Володько!

Я ввесь час думаю про вас, як ви там? Що робите? Чи не холодно вам на дачі? Переїзд трохи затягується, але я впевнений, що через місяць-два зустрічатиму вас у Києві. У мене все гаразд. Не хворію. Можна сказати, що подорожую по Європі. Тут цікаво, але без вас нудно. Коли-небудь ми разом приїдемо сюди, і я поведу вас у кафе, де півгодини тому пив каву і їв німецьку пастилу.

Тримайтеся. Якщо буде холодно – позичте у рідні грошей і зніміть де-небудь квартирку. Як тільки зможу – відправлю вам гроші».

Нік зітхнув і ретельно замазав ручкою останню фразу про гроші. Навіть за найбільшого бажання гроші звідси в Саратов послати він не міг.

«Люблю, цілую, привіт усім.

Ваш Нік».

Підписав конверт, заклеїв. Пройшовся язиком по звороту поштової марки, потім помітив, що поруч стоїть спеціальна мокра подушечка.

Вийшов на вулицю з листом у руці. Постояв перед жовтою поштовою скринькою, вправленою в стіну пошти. Постояв і пішов далі, тримаючи листа в руці.

Крапав дощ, монотонно і ненав’язливо, наче хмара серйозно взялася за економію дощової води.

Пальці руки стискували лист і мовби відчували тепло, що йшло від паперу. Це було його тепло, яке він хотів відправити своїм. Хотів і боявся. Розуміючи, що не можна це робити. Розуміючи, але все-таки думаючи, що нічого страшного не станеться, якщо вони отримають від нього звісточку. Адже нічого про свої справи в Німеччині він не написав, узагалі нічого конкретного не написав. Це, може, навіть налякає Тетяну, змусить замислитися. Зате вона дізнається, що все в нього гаразд, що він пам’ятає про них.

«Кину в наступну скриньку», – вирішив він.

Але і повз наступну поштову скриньку Нік пройшов не зупинившись.

Лист раптом вислизнув із руки і впав на мокрий асфальт. Нік зупинився над ним, постояв кілька хвилин і пішов далі, залишивши його на асфальті.

Сахно повернувся близько десятої вечора. Ввалився в квартиру, ледве стоячи на ногах, веселий і загальмований. Нік помітив із вікна, що машину він залишив просто біля парадного.

– Ти що, не міг її за будинок поставити? – запитав він.

– Міг, – сказав Сергій. – А яка різниця?