TextBook Віктор щонайменше не чекав такого запитання. Він знизав плечима.
– Може, коньяку?
– Добре, – погодився він.
Отримавши в руки скляночку з коньяком, Віктор підніс його до рота і затримав біля губ, подивившись на Віку.
Вона підійшла, простягла свою скляночку назустріч. Поцокалися.
– Ти вибач, – Віка збентежено всміхнулася. – Робота примушує іноді робити те, що зовсім не хочеться. Але ж інакше сиділа б у Києві…
«А чим у Києві погано?» – подумав було Віктор, але промовчав.
І правильно зробив, бо Віка викладала далі свою непотривожену думку.
– …і світу б не побачила, і невідомо ще де б працювала! Може, якою-небудь секретаркою. А так усе-таки в Лондоні…
Віктор кивнув. Цей кивок, немов схвалення вибору, надихнув її на щиру усмішку. Вона ще раз простягла свою склянку, і вони знову поцокались, але цього разу обоє вже пригубили.
– Думаєш, мені там у ресторані цікаво було? – запитала вона, відкинувши назад за вухо локон, що сповз на лоб. – Ні-і, мені вже ці ігри набридли, але потрібно… Якби взяти і змінити усе в житті, але так, щоб тут залишитися… чи в Париж поїхати…
У її голосі зазвучали мрійливі романтичні нотки. Віктор відчував, що йому хочеться просто мовчати і слухати, щоб Віці було затишно і добре. Тільки одна думка промайнула в голові, вколовши свідомість: а як він проводжатиме її невідь-куди по нічному Лондону?
Але і цю думку він якось пропустив мимо. Коньяк був непоганий, але все-таки гірший за вірменський.
– Зроби голосніше, – попросила раптом Віка, глянувши на екран телевізора. – Це «Тейкзет», вони вже розпалися.
Віктор виконав її бажання і тут же спіймав на собі вдячний погляд дівчини.
– А з тобою легко, – сказала вона і стенула плечима. Вони сиділи і дивилися-слухали кліпи. Потім він іще раз дозволив їй вибрати що-небудь у барі. І сам теж отримав. Цього разу – ром, але оскільки склянку він не сполоснув, то ром був із запахом коньяку. Нічого особливого і смачного, але за язик щипав.
У якийсь момент Віка знову пішла до ванної, її не було хвилин п’ятнадцять. Віктор чув крізь музику дзюрчання душу.
Вона вийшла, загорнута у великий махровий рушник.
– Уже пізно, я не хочу, щоб ти їхав мене проводжати.
І вона пірнула під легку ковдру, відштовхнула подушки вбік.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у відрізаний палець» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „46“ на сторінці 3. Приємного читання.