Розділ «46»

Надивившись на фотознімки, Віктор відчинив холодильник-бар. Подивився жадібним поглядом на вибір маленьких пляшок, облизнувся і знову зачинив. Войтек йому вже сказав, що за ціною кожна така мікропляшка коштує дорожче, ніж літрова в магазині.

«Гаразд, – подумав Віктор. – Завтра що-небудь у магазині купимо і, може, з Войтеком розіп’ємо. Хороший хлопець! Видно, що років на десять, якщо не більше, старший, а почуваєшся з ним легко, як на рівних!»

Годинник показував одинадцяту. Віктор заліз під легку ковдру, стискуючи в руці телевізійний пульт. Під голову підклав другу подушку і втупився в черговий кліп. Настрій був хороший. Його повільно хилило до сну. Ось-ось наблизиться легкий сон, і тоді – клац пультом – і погасне екран. І вставати не потрібно.

Щоправда, ці комфортні розрахунки Віктора не здійснилися. Заснув він під неголосну музику телевізора, який усе ще працював. А прокинувся дуже скоро від обережного стуку в двері.

– Відчинено! – сонно сказав він і тільки після цього зрозумів, що справді залишив двері відчиненими. Ключ лежав на столі біля карафи.

У дверний отвір прослизнула перекладачка Віка в строгій чорній спідниці по коліна та смарагдового кольору блузці. На щоках провинний рум’янець, очі мокрі. Швидко зачинила за собою двері, скинула туфлі.

– Вибач, – сказала неголосно. – Ледве-ледве від цього шведа відбилася! Потягнув мене спочатку в бар, а потім до себе хотів затягнути. Можна, я тут побуду?

Віктор кивнув. До нього поступово доходила абсурдність ситуації – потрібно б устати, але він уже роздягся, а одяг кинув за ліжко до балконних дверей.

Просити ж Віку відвернутися було якось незручно, по-хлоп’ячому.

– Ванна там? – запитала вона раптом, показавши поглядом у бік короткого коридорчика.

Як тільки вона зайшла у ванну кімнату, Віктор схопився, з армійською швидкістю одягнувся і навіть поправив ковдру на широкому подвійному ліжку. Сів у крісло і став чекати. Йому раптом здалося, що в ресторані Віка була одягнена по-іншому, якось веселіше. Але, може, це тільки здалось, адже насправді він не пам’ятав, у що вона була одягнена, він просто не звернув на це уваги.

– Ну от, – мовила Віка, входячи в кімнату.

Віктор підвівся. Побачив, що блузку Віка випустила, й одразу її вбрання набуло зовсім не ділового і не строгого вигляду.

– У тебе є що-небудь випити? – запитала, підійшовши до столу, Віка.

Поправила своє волосся.

– Тільки там, – Віктор кивнув на бар.

– Можна я що-небудь візьму?

Віктор кивнув.

Вона опустилася навпочіпки, відчинила дверці бару-холодильничка, заглянула всередину. Взяла пляшку «Кампарі» та пляшку апельсинового соку. Підвелася, злила те й інше в одну скляночку. Потім обернулася.

– А ти що будеш?