Розділ «44»

Доївши «біґмак», Віктор знову глянув крізь товсте чисте скло на вулицю. Мимо повільно проїхав негр у рожевому комбінезоні верхи на дорожньому пилососі. На його обличчі було стільки гордості й самовпевненості, що можна було подумати: він скаче на власному арабському скакунові.

У готельній «рецепції» разом із ключем від свого номера Віктор отримав конверт. Здивований, одразу розкрив його і прочитав укладену записку.

«Радий зустрічі, я – в 602-у номері на шостому поверсі. Зайди! Є новини. Рефат».

Піднявшись у ліфті на шостий поверх, Віктор одразу вирушив у 602-й.

– Відчинено! – крикнув Рефат у відповідь на обережний стук у двері.

Віктор увійшов.

Рефат стояв у коридорі. На нім чудово сидів темно-синій приталений костюм, який робив його схожим чи то на якогось кіноактора, чи то просто на чоловіка з обкладинки журналу.

– Заходь, заходь! – сказав він, простягаючи руку.

Обмінявшись рукостисканням, вони пройшли в кімнату – таку ж, як у Віктора.

– Ну що, не чекав? – запитав Рефат.

– Не чекав, – зізнався Віктор.

– А я чекав… Радий зустрічі. Соку вип’єш?

Віктор погодився, і Рефат дістав із холодильничка пакет апельсинового соку. Узяв зі столу дві склянки.

– Ти давно відмиванням грошей займаєшся? – запитав з посмішечкою Рефат.

– Другий день.

– Ще кілька днів позаймаєшся – не зашкодить. Це все-таки загальна освіта! По-польськи говориш?

– Ні.

– Шкода, але не страшно. Почекай секундочку!

Рефат підійшов до тумбочки, на якій стояв телефон. Набрав номер.

– Войтек, зайди будь ласка! – сказав він у трубку. Потім, повернувшись до столу, хитро посміхнувся, від чого очі його стали вузькоокішими. – Я тебе зараз із хорошим поляком познайомлю. До речі, з ним ти й випити можеш. Не те що зі мною – нудьга!