Розділ «43»

– Тихше! – попросив Нік.

– Хочу додому! – жартівливо мовив Сахно.

– Куди, в Київ?

– Ні, не туди! Там злих багато!

– Еге ж, а ти у нас – добрий! – посміхнувся Нік.

Усмішка зникла з лиця Сахна.

– Я-то добрий, дуже добрий! – сказав він цілком серйозно.

Він обернувся до Ніка, бажаючи, мабуть, підтвердити серйозність сказаного своїм виглядом.

Машина раптом підстрибнула, вдарившись об щось. Сахно натиснув на гальмо, залізною хваткою вчепився в кермо, а машину вже закрутило на мокрому асфальті, розвернуло і понесло на узбіччя. Ще один удар, і лімузин став як укопаний, висунувшись капотом упоперек дороги.

Сахно відпустив кермо. Озирнувся назад.

– То берізка, то рябина… – мовив, хитнувши головою.

– Що? – перепитав Нік, приходячи до тями.

– Задом у дерево в’їхали.

– Треба було спокійніше їхати. Додому, бач захотілось!..

Сахно раптом замислився, подивився на Ніка зосереджено. Вийшов із машини. Пропав у темряві.

Нік стомлено провів його поглядом. «Невже знову в машині ночувати?» – подумав він.

Повз них проїхав по дорозі мопед, освітлюючи асфальт слабкою тремтливою фарою. Нік лише помітив, що чоловік, який їхав на мопеді, був огрядний, товстий. Може, він не помітив їх, не помітив машину, що небезпечно висунулася капотом на дорогу? Нік вийшов. Побачив, що фари все ще світилися. Неяскраво, але не помітити їх було неможливо.

– Гей, ми класно пополювали! – почувся з темряви голос Сахна.

Він підійшов до світла фар, тримаючи щось у руці.

– Що ти там знайшов? – запитав Нік.