Розділ «29»

– Зараз ліворуч! – командував Сахно, втупившись примруженими очима вперед.

Похоронний лімузин тихо сунув по мокрому асфальту.

– Праворуч! – сказав Сахно.

Дорога здалася Нікові знайомою – брудний віддалений закуток Кобленца, куди вони вже приїжджали. Ось і церква за огорожею, і вузька вуличка праворуч, в’їзд на яку забарикадували зелені сміттєві баки.

– Тут загальмуй!

Машина зупинилась якраз біля цієї вулички.

– Позич сто марок, – попросив Сахно.

Нік знехотя дістав із кишені гроші.

– Колись відпрацюю, – пообіцяв напарник. Вийшов похитуючись із машини. Побрів брудною вузькою вуличкою.

Нік провів його поглядом. На душі було неспокійно.

«Що у нього тут за справи можуть бути?» – подумав. Минуло п’ять хвилин, а Сахно все ще не повертався. Нік занервував, пам’ятаючи сьогоднішній стан Сергія. Вийшов із машини, озирнувся навсібіч – нікого. Взагалі-то важко було уявити собі людину, що захотіла б викрасти катафалк.

Іще раз озирнувшись на машину, Нік пішов по тій же вуличці за церкву.

Через кілька хвилин він зупинився, помітивши попереду біля сірого двоповерхового будинку якихось людей. Придивившись, упізнав серед них Сахна. Вони бурхливо, «по-італійськи», про щось сперечалися. Якою мовою йшла суперечка – не було чутно, але руки у них літали в жестах так, немов ось-ось має розгорітися бійка.

Очманілий Нік завмер прислухаючись. Але навкруги було дивно тихо.

«Глухонімі», – здогадався він.

Придивився до Сахна. Той уповільнено, але все-таки досить активно «розмовляв» із трьома хлопцями, молодшими за нього.

Нік стояв, тупо дивився на цю «бесіду» і почувався майже ідіотом. Він розумів, що не знає про Сахна майже нічого.

Знову закрапав дощик, великі краплі стікали по маківці, відвернули від чужої «бесіди». Коли він знову повернув погляд до тих, що «говорили», то побачив Сахна, що йшов до нього.

– Ти що, машину відчиненою залишив? – запитав він роздратовано.

– Я вийшов за тобою. Думав, щось не в порядку, – виправдовувався Нік, йому самому стало незручно, що він, начебто, стежив за Сергієм.