Розділ «29»

Вони мовчки йшли до зелених сміттєвих баків, які перекривали вузьку вуличку.

– А ти звідки мову глухонімих знаєш? – не втримався від запитання Нік, коли вони сіли в машину.

– Батьки були глухонімі, – знехотя відповів Сахно. – А мати навіть працювала, хоч і була глухонімою.

Нік розвернув машину і здивовано подивився на Сахна.

– Де працювала?

– Перекладачем.

– Глухонімим перекладачем? – Нік уже зовсім очманів і готовий був нервово розсміятися через почуте, що здалося йому явним абсурдом або знущанням.

– Вона їздила з делегаціями глухонімих за бугор. У них там свої профспілкові конгреси були.

– А з якої мови вона перекладала? – все ще не розумів Нік.

– А ти гадаеш, що всі глухонімі світу розмовляють одними і тими ж знаками?

– А що, різними? – щиро здивувався Нік.

– Звичайно. Вона чотири системи знала.

– А ти?

– Я – тільки три знаю… На повороті ліворуч!

Уражений Нік ледве не пропустив поворот.

– А що ти там робив? – запитав він, кинувши швидкий погляд на Сахно.

– Ти все хочеш знати? Сигарети купував…

Далі до самого готелю вони їхали мовчки. Тільки іноді Сахно командував, куди повернути. Він поводився, як корінний житель Кобленца, що викладає новачкові урок орієнтації по місту.

А «новачок» вів похоронний лімузин неуважливо. Голова його все ще переварювала почуте. «Звідки він викопав цих глухонімих?» – думав Нік.