Розділ «Своя хата »

Іван нічого їй на це не відповів. Допоміг натягнути кожушанку, і, обійнявшись та перехрестившись, вони вийшли на подвір’я.

У шинку їх знову шанобливо зустрів Захарія, а позаду нього стояла Рузя з двома чоловіками, які, привітавшись, доброзичливо посміхалися. Петро запросив усіх до столу, який був найбільшим і стояв поряд із шинкаревим довгим столом, заставленим кухонним начинням. Шинкар відразу ж зайняв своє місце, а Рузя очікувально стояла поряд, дивлячись на всю компанію. Петро хмикнув і помахом руки покликав шинкарку, замовив усім меду з в’яленими в’юнами, і вона миттєво зникла за ширмою.

Петро перевів погляд на немолодого вже чоловіка і, спитавши його ім’я, повів далі:

— Розкажи оцим молодим, що за житло в тебе є на продаж...

Чоловік змалював словесно свою хату і замовк, запитливо поглядаючи на Петра, а той помахом голови попросив розповісти про житло і того, хто сидів поряд. Цього чоловіка звали Порфирієм. Його хатина стоїть побіля річки Тясмин, на підвищеному правому березі, складена зі зрубів, але ж поділена на дві половини: стайню та світлицю з піччю. Коли Порфирій назвав ціну, Іван кивнув головою, що, мовляв, згоден на цю хатину, а Петро піднявся і промовив до всіх:

— Ідемо глянути, а тоді й торги завершимо!..

Посідали на сани: Петро з Іваном та Марією, а Порфирій — окремо, і коні повезли їх під гору, на оглядини майбутньої оселі.

Хата виглядала запустілою, і жодного сліду на снігу до неї не було видно. Залишили сани з кіньми та пішли за господарем, який, крокуючи попереду, протоптував стежку для нових господарів. Відчинив двері ключкою, і всі зайшли спочатку в світлицю, яку Іван з Марією оглянули і, перезирнувшись, кивнули головами. Стайня нічим не виділялася. Пахло перетрухлими кізяками та прілим сіном, Іван швидко її обійшов, позаглядавши по кутках, і лишився задоволеним. Тут і пройшли торги, Іван зі щасливою Марією стали власниками оселі, а продавець отримав свої гроші — дев’ять дукатів.

У другій половині дня вони вже закінчили наводити лад по-своєму, і в печі загорівся вогонь, а надвечір приїхали до вже протопленої хатини і увійшли в неї господарями, тримаючи ікони поперед себе. Гнідко зі Срібком також сміливо зайшли до стайні, задоволено пофоркуючи та нахиляючи голови в отворі дверей.

Попереду була довга зимова ніч, і заселяни, швидко назбиравши навколо гілляччя, поспішали до власної хати, яка вже обігрілася їхньою турботою...