Розділ «Невизначений загад »

Швидко підбіг Захарій і, багатозначно поглянувши на своїх бувальців, шанобливо спитав:

— Що пани жадають? Ніц питання... Одна нога тут, друга — ондечки...

Петро замовив горілки з солониною і, доки худорлявий шинкар ніс усе це, продовжив розмову.

— Знаю, що у вас і притулку свого немає, але я подумав, що добре було б тобі, Іване, пустити коріння в Чигирині. Тут би вже і гніздилися, — твердо промовив Петро, а тоді продовжив: — Я гадаю, якісь гроші в тебе лишилися за душею, а решту я підсоблю. Дивись, і власна хата буде, зимувати ж десь треба...

Іван такої розмови не очікував і тому не знав, що й казати. Сидів, інколи киваючи головою на знак згоди.

Надійшов Захарій і улесливо промовив:

— Я говорив своїй Рузі, щоб цього пана, — кивнув головою на Івана, — приймала як посланника. Це так!

Іван скоса глянув на шинкаря, і той, швидко поставивши все на стіл, хутенько пішов.

Після випитої чарки Петро став розповідати Івану про його повинності, які не здавалися нездійсненними, і він, піддакуючи Гусакові, вже веселіше сказав:

— Так, пане сотнику, я це робив і раніше, коли був у війську!

Петро поклав руку на плече співбесідника і вже тихіше промовив:

— Тепер, Іване, ти робитимеш це не у війську і не при зброї... Може, доведеться бути і забродою, і безштаньком, узимку і по теплу... Богданові весь час потрібно знати, де що коїться!

Іван спохмурнів. Він уже побачив свою долю, бо добре знав, що зайди — немов сміття... Ніхто їх за людей не вважає: хочуть — уб’ють, хочуть — засічуть за чиїсь гріхи. Його думки знову перекинулись до Марійки, а втім, вона про це ніколи не дізнається, а якщо... То їй і могилу ніхто не покаже, бо не знатимуть, якою смертю загинув її Іван. Згадав Андрія, їхніх спільних друзів — Санька, Павла, Ярему... Він же обіцяв Андрієві повернутися на Самарщину, осісти там із Марією. Добре б їй було спілкуватися з Даринкою. Обидві роботящі та гарні. Виходить так, що він для всіх кудись зник, а, можливо, Петро і натякне при зустрічі з Андрієм, що він ще топче ряст...

Добре закусивши після випитої горілки, Петро став прощатися. Домовились, що завтра вони підшукають хатину, бо ж до шинкаря всі звістки зливаються, і він, Петро, поговорить з ним наодинці.