Розділ «Чигирин — славне місто »

— А де сам пан Гусак? Нам потрібно його бачити.

— Пан зі старшинами зустрічають гетьмана Хмельницького, який приїздить із Суботова, а тут, у Чигирині, зустрічатиме посланців держав, — гордовито відповів шинкар.

— Я згоден оглянути сани, — промовив Іван і піднявся з-за столу.

Вийшли на подвір’я, і Захарій повів його у закуток, де стояли невеличкі старі сани.

— Ось вони... Можете сьогодні і в дорогу. Вони майже щойно зроблені! — радісно повідомив шинкар і, погукавши до себе дворового парубка, наказав: — Скоріше перетягуй пожитки пана Івана з воза. Люди поспішають, у них шлях неблизький!

Іван з Марією розгублено дивились то на сани, то на шинкаря, який жваво давав розпорядження. Козак став обдивлятися сани і побачив, що вони геть непридатні для поїздки: полози у тріщинах, а бокові риштаки от-от відваляться...

— Добродію Захаріє, ми на цих санях і до Крюкова не доберемось, — заявив Іван, а Марія додала:

— Наші пожитки тут і не розмістяться... Що ж, викидати їх?

Захарій сплюнув убік і невдоволено поспішив до дверей шинку, а Марія з Іваном пішли поглянути на своїх коней та порадитися, як бути далі. Вирішили дочекатися сотника Петра. Після позавчорашньої ночі у степу, коли ледве вижили, їм не хотілося знову потрапити в якусь халепу.

Іван пішов до шинкаря, а той саме про щось гаряче сперечався зі своєю Рузею. Іван заплатив їм ще за одну ніч. Рахуючи гроші, Рузя стала вибачатися за того бездарного Захарія, який не розуміється у санях, а в людях зовсім не тямить.

— Живіть у нас, скільки захочете... Перечекайте до тепла. Ми раді нашим насельникам... Якщо вам незручно в загалі спати, то немає клопоту — бувайте в осібній господі для панства.

Закінчивши перемови, запросила їх до обіду в шинку.

Іван остаточно вирішив не вибиратись у дорогу і, пообідавши, вони домовились перебратись із загальної до одноосібної господи.