Розділ «Дивовижне зцілення »

— Литовці ми, а живемо тут довго. Я в цих краях з малолітства...

Повертаючись, Голота вже забув про різні чудернацькі витівки травника Еффи і поспішав з дорогоцінними в’язками, щоб скоріше розпочати лікування Софійки.

Швидко зайшов у хату з торбою трав і став розповідати Ядвізі, як готувати настої. Відклав окремо коріння шипшини, для пропарки ніг. Відвар треба, не доводячи до кипіння, тримати на вогні півгодини. А для вживання настою з трав дістав коріння валеріани, душиці, листя омели білої, траву деревію та попрохав усе це півдня настоювати на крутому окропі. Софійка має вживати настій тричі на день. Асам, попоравши коня, підсів на ліжко до коханої. Розповідав, як Еффа вчив його робити розтирання ніг та попереку. На закінчення Санько, згадавши слова травника, запевнив, що вона вже через тиждень почне ходити. Софійка все вислухала і зі сльозами на очах звернулась до хлопця:

— Саньку, але ми не самі в хатині.. А що ж мати скаже, як ти мені будеш ноги розтирати?

Хлопець примовк, а тоді покликав Ядвігу і при ній розповів, що треба робити для лікування Софійки. Мати подивилась на обох дітей і тихо промовила:

— Робіть, дітки, все, як сказав Еффа. Гіршого вже не буде...

Тиждень проминув у клопіткій праці. Санько двічі або й тричі на день розтирав ноги та спину Софійці. Він уже вивчив кожну цяточку на її тілі. Руки Санька під вечір просили спочинку, а душа жадала оздоровлення коханої, і він не жалів зусиль.

Одного вечора, зробивши Софійці все необхідне за настановами Еффи, він рано ліг відпочивати, а вранці відчув на своєму обличчі чийсь дотик. Стрімко схопив за руку, але зараз же відчув ніжну дівочу долоню і в сутінках розгледів обриси Софійки. Вона стояла на колінах перед ліжком і пестила його обличчя. Санько на якусь мить завмер, а потім, не питаючи нічого, став відповідати їй взаємними пестощами. І так вони милувались одне одним, доки в господі стало світати і мати нагадала про свою присутність тихим покашлюванням. Софійка піднялася з колін і, твердо ступаючи ногами, обережно пішла до своєї постелі.

Ранок почався, як завжди, та коли Ядвіга поїла відваром трав Софійку, вона взяла матір за руку і, схвильовано поцілувавши, мовила:

— Матінко, я вже ходжу.

— Добре ходиш, дитя моє. Я це серцем відчула сьогодні вранці... — ледве видавила із себе Ядвіга.

Зайшов до хати Санько, від якого повіяло прохолодою, і, ставши на коліна перед постіллю Софійки, тихо промовив:

— А я все ж поїду до Еффи... Розповім йому, і він трав добере, бо вже закінчились...

Тепер уже, не соромлячись матері, він поцілував долоні Софійки, а тоді взяв руки Ядвіги і теж поцілував. Потім запитав:

— Ви вже все знаєте... Я щиро вірив, що так буде... Вона знову ходить...

Санько швидко дістався до травника, підійшов до дверей і став рішуче стукати. Десь неподалік почувся тріск замерзлої криги по калюжах, і, озирнувшись, він побачив Еффу з пучком трави, охайно перев’язаним мотузкою. Знахар наблизився до Санька і, привітавшись, дав йому траву. Хлопець закинув її в торбу, що висіла, закріплена на кульбаці, і, посміхнувшись, промовив:

— Дякую вам, пане Еффо! Софійка вже потроху ходить, їй допомогли ваші травки, — і, діставши гроші, простягнув знахареві.

Той поглянув уважно і, відвівши руку хлопця вбік, промовив:

— Залиште собі... Ви молоді, вам багато чого потрібно... Ти краще не забудь перед постом обвінчатися, тоді і дітками будете обзаводитись.

Санько повагався якусь хвильку, а тоді, сховавши монети в кишеню, пообіцяв: