Розділ «Прощання з Почаєвом »

Після такої розмови всі стали збиратися до від’їзду. Першою виїхали Рада з Романом та Катеринкою, яка махала весь час, не опускаючи ручку, а за ними потягнувся віз із Марією та Іваном. Останнім з подвір’я виїжджав Санько верхи на своєму Воронькові, який, напевне, вже давно мріяв про мандри. Санько довго озирався та бачив, як на дорозі стояли отець Никодим з Онисією і, піднявши руки, благословляли їхній шлях. Коні хутенько піднімалися під гору, але Санько прикрикнув Раді, щоби вона стишила ходу:

— Радо, тихіше будьте... Мій Воронько застоявся, боюся за нього.

Іван, лежачи на возі, посміхнувся до товариша, а тоді вигукнув:

— Що, Санько, ми вже хоч трішки козаки?..

Голота ствердно кивнув головою.

Коли вже виїхали з Почаєва, почули церковні дзвони, і вози зупинилися. Мандрівники повернули голови у бік православної святині і з благоговінням подякували Господу за його благодать.