Розділ «Знайомство з Радою »

— Тільки трапляться десь попереду добрі лози, нарубаю, і буде хура.

Рада посміхнулася і невесело сказала:

— Бачу, який ти рубака... Ти хоч полог сплети з рогожі, поки у возі висиджуєш.

Марія якийсь час слухала цю словесну перепалку, а тоді, підперши Івана під руку, повела до свого воза. Каміння вже добре нагрілось, і жінка, підсипавши на днище воза землі, поклала туди рогачем каміння, що аж пашіло жаром.

— Цього тепла, Іване, нам вистачить аж до ранку, — весело сказала вона, а Іван додав:

— З тобою, Маріє, ще на довше вистачить...

Уранці їх розбудив голос галасливої Ради, що вже штурхала свого чоловіка Романа: треба швидше готуватися до від’їзду. Біля воза вже ходила і їхня донька, Катеринка.

Іван з Марією лежали під відкритим небом, на якому ще й зорі не встигли погаснути, і зовсім не відчували вранішнього морозцю. Їм так було мило та затишно вдвох, що не лякали далека дорога, невідомість, адже поруч були очі коханої людини. Іван заходився цілувати Марію, пестити її лице, захотілося сказати щось вічне, незвичне, і він став примовляти:

— Маріє, Маріє, щастя моє, кохана...

Молода жінка слухала ці щирі і такі потрібні для її серця слова і наповнювалася щастям від відчуття кохання та сили свого судженого...