Розділ «Палаючі стріли »

Швидко спішились і пішли відшукувати забитих своїх хлопців та носити в ярок, який слугуватиме могилою. Татари також збирали своїх, стягуючи до неглибокого рівчака. Деякі з них ходили, витягуючи свої стріли із забитих поляків, розживалися їхньою зброєю, а хто з драгунів ще стогнав від ран — добивали, колючи шаблею у груди. Макар дав наказ також забрати зброю в драгунів, які загинули від козацької руки, та позабирати шаблі полеглих товаришів. Андрій виловив двох козацьких коней і привів до своїх, прив’язаних за вуздечки до дерева. Побачив Івана Ярового, який мовчки витирав від крові ніж.

— Облиш, Іване, сумувати... Ти цим ножем Павлові життя врятував! — звернувся до нього Андрій і, щоби хоч якось підтримати, поплескав по спині рукою.

Могилу викопали неглибоку, і тіла товаришів поклали рядком на дно — один на одного. Макар став читати заупокійну молитву, а Андрій і декілька товаришів обмили обличчя забитих, підспівуючи: «Упокой, Господи, душі померлих рабів твоїх, наглою смертю убієнних...» Після обряду Павло підійшов до Івана і, обнявши, зі сльозами на очах звернувся до нього:

— Іване, брате, дякую тобі... Якби не ти... Борг за мною.

Зі Збаража і фортеці вже майже ніхто не втікав, а якщо з’являлися купки городян чи поодиноких вершників, то татари з улюлюканням доганяли їх і, накидаючи на ходу зашморг, брали живцем. Коли втікачі бачили козаків і татар, то вперто тікали від степовиків, а потрапивши до козаків, благально просили: «Проше пана на вашу милість, заради Матки Боски...» Козаки із задоволенням приймали втікачів і клали їх обличчям до землі в одному місці, а татари, упустивши здобич, кричали у козацький бік: «Шайтан козак, мій ясир!» Хлопці тільки посміхалися на ці викрики та привітно махали руками на знак приязні.

День добігав кінця, і залишки Макарового загону зібралися до свого стану, ведучи поперед себе до сотні полонених вояків та втікачів із міста, в основному євреїв та заможних міщан. У стані вже приготували гарячу тетерю, на яку накинулись зголоднілі козаки, а Макар та його хлопці тим часом передали полонених під опіку обозних та охоронців стану. Стомлені козаки Макара швидко відокремили вояків від простих людей і, нашвидку помившись холодною водою, накинулись на гарячу їжу.

Наступного ранку Петро Гусак зібрав сотню і, перелічивши живих після Збаразької битви, оголосив один день перепочинку, а потім збирання у похід на Львів. Козаки виловили після вчорашньої сутички майже всіх коней і були раді, коли до них прийшли з пішого війська вояки, які зналися на конях або втратили їх на полі бою. Швидко познайомилися, і вже у Макаровій десятці було з половину нових вершників. Хлопці попалися бувалі, били вже ординців, а ляхів знали ще з-під Жовтих Вод. Особливо підійшли четвірці друзів Степан Кулібаба і вправний до всього Микола Заброда, який в останньому бою втратив двох коней, а сам відбувся легкою подряпиною.

Під вечір прийшов Петро зі звісткою про завтрашній похід на Львів через Броди. У цьому місці ще засіли ляхи, і треба було їх звідти викурити.