Розділ «До Шаргорода »

— Хто такі будете і де ви тут взялися? — на правах старшого запитав Голота, не зводячи очей з дівчат.

— Та ви розв’яжіть спочатку, а потім питайте! — гнівно випалила старша дівчина і сердито поглянула на Санька.

Тут усі втрьох чимдуж кинулись їх розв’язувати, а коли дівчат було звільнено, ті з посмішками подивились на хлопців, і одна з них промовила:

— Ми із Шаргорода... Наш пан Тачанський забрав нас та хотів відвезти до свого маєтку у Вінницю, а побачивши ваше військо, покинув тут та заховався подалі. Ми не хотіли їхати з міста. Служили в нього при заїжджому дворі, а тут піднялась колотнеча, мовляв, козаки ідуть... Так нас зв’язали, аби не втекли...

Дівчата безперервно торохтіли, оповідаючи про свої біди, про те, що козаки можуть вбити, аж поки Павло не прикрикнув на них:

— Та кому ви потрібні? Ви ж не ляшки... Ніхто вас не чіпатиме. Годі вам, ідіть додому. Відпустимо їх, хлопці?

Усі ствердно кивнули головами.

— Та як же ми підемо? Там же війна буде. От якби з вами... Он які у вас шаблі довгі, і пістолі є. З вами нам не страшно... — міркувала старша, а потім додала: — Мене звати Яриною, а дружку мою — Софією...

Тут уже хлопці зніяковіли та дурнувато зиркали на дівчат. Мовчанку порушив Андрій, як знавець усіляких закамарків у дівочих душах:

— Дівчата, ми зараз на війні і взяти до себе вас не можемо, а як через тиждень-другий Шаргород визволимо, то зустрінемося в місті.

Хлопці трохи оговталися і повеселішали, почувши про згоду дівчат зустрітися в місті. Уперед виступив Санько, який від хвилювання не міг встромити шаблю в піхви, і, по-дурному тримаючи її у правій руці, промовив:

— Ви, дівчата, поживете у людей в селі, а як почуєте, що Шаргород звільнено, — йдіть у місто.

— Та де ми вас там знайдемо? Он вас як багато... — зауважила Яринка.

— Я придумав, як побачимося... У Шаргороді церква є? — зраділо випалив Павло.

— Церква, звичайно, є, і не одна... У нас іще й церква для євреїв є, синагогою її називають, — розповідала Яринка.

— Навіщо нам синагога? Приходьте до нашої, православної... Уранці, якраз через тиждень. Там і зустрінемося, — завершив перемови Санько Голота і нарешті запхнув свою шаблю у піхви...