ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

Культура Античності

Вступаючи в общину, члени проходили обряд очищення, обмивання водою. Основну частину зборів "в ім'я Христа" складали "вечори любові", спільні трапези, проповіді, читання і тлумачення Святого Письма. Метою зібрань була турбота про поховання своїх членів і приготування до швидкого пришестя Месії та кінця світу.

У християнській літературі дуже часто згадуються лжепророки і лжеапостоли, даються поради, як розпізнати їх, уберегти себе від обману. Твір грецького письменника Лукіана Самосатського ілюструє нам ці положення. Лукіан розповідає про якогось Перегрина Протея, авантюриста і злочинця. Він прийняв християнство й швидко став пророком і главою общини. Він тлумачив християнські священні книги і сам писав їх. Перегрин користувався неабияким успіхом і коли був заарештований, отримував у в'язниці великі прибутки; проте нарешті його все ж виключили з общини, а життя своє Перегрин завершив самоспаленням. Оповідь "Про смерть Перегрина" – без сумніву, карикатурний твір, але він відображав деякі істинні риси перших християнських общин, число членів яких було незначним. "Де двоє чи троє збираються в ім'я моє, там і я знаходжуся серед них", – говориться в Євангелії Матфея.

Трапеза християн. Фреска

Трапеза християн. Фреска

Соціальний склад християнських общин був неоднорідним. Спочатку тут переважали раби, вільновідпущеники, бідні верстви суспільства. Християни закликали до себе убогих, сиріт, вдів, калік, грішників, блудниць, тобто усіх, хто, згідно з античною традицією, був у принизливому становищі.

Християнська ідея співчуття і порятунку вабила найрізноманітніших людей, не лише ображених соціально, але й які страждали фізично, оскільки в полісній моралі був ідеал прекрасної і благородної людини. Багато було в общинах жінок, становище яких на межі нової ери стало досить вільним. Проте вони не могли брати участь у суспільному житті, крім посад жриць, їхньою долею була сім'я. Розпад сімейних зв'язків, збільшення жінок-одиначок викликало своєрідну реакцію громадської думки.

Християнське вчення швидко поширювалося по території Імперії. І причиною було не лише те, що воно змогло об'єднати всі основні релігійні ідеї епохи і надати їм узагальнюючого характеру. Успіхи релігії пояснювалися її організаційними формами. Це були не лише об'єднання одновірців, але й союз взаємодопомоги і благодійності. Оскільки основна маса общинників була бідною, то існувала каса, з якої роздавалися допомоги, влаштовувалися спільні трапези. Вона поповнювалася за рахунок добровільних внесків.

У ранньохристиянському вченні спостерігалася чітко виражена тенденція зосередження багатства: "Зручніше верблюду пройти через вушко голки, ніж багатому ввійти в царство боже" [Матф. 19, 24; Лук., 19, 25]. Ідеї загальної рівності, протести проти багатства отримали релігійне відображення. У перших християн не було якоїсь визначеної соціальної програми, визначеного плану перебудови соціальних відносин. Есхатологія орієнтувала їх на майбутній, потойбічний світ. Зверталася увага перш за все на етичну сторону відносин між людьми. "Дідахе" переконує панів м'яко ставитися до рабів: "У гніву своєму не віддавай наказів рабу своєму чи рабині, які сподіваються на того ж бога..." [Дідахе, IV, 10]. Але тут же звертання до рабів: "Ви ж, раби, коріться панам вашим, як образу бога, за совістю і за страхом" [Дідахе, VII, 1].

Вступ до християнських общин повинен був здаватися тим більше привабливим, оскільки християни, подібно сектантам, вважали себе богообраними, святими людьми, осяяними вищим натхненням – Святим Духом, і зверхньо дивилися на всіх інших "непосвячених" і "небогонатхненних" людей.

Християнство приваблювало не лише своєю ідеєю рівності і надією на врятування в потойбічному житті. Воно менше, ніж інші синкретичні культи, було пов'язане з традиційними національними релігіями. Християнсто спростило культ, заборонило жертвопринесення.

Статуя Христа

Статуя Христа

Час сімейної молитви

Час сімейної молитви

Жоден із культів не відзначався такою винятковістю, як християнство. Її християнство сприйняло від іудаїзму, але позбавило його національної обмеженості. Християнин не міг брати участі в жодній "язичницькій" релігійній церемонії. А оскільки кожен громадський акт у муніципіях, колегіях і т.п. супроводжувався релігійними обрядами, то християни повинні були посісти особливе становище в суспільстві. Недарма вони називали себе "третім родом", "вибраними", "стадом Христовим".

З другої половини II ст. серед християн уже переважають середні верстви міського населення: купці, ремісники, землевласники та інші заможні. Причиною їхньої появи стала криза ідеології, що охоплювала все ширші верстви римського суспільства, вела до зневіри, яка посилювала релігійні настрої.

Вступати в общини було вигідно і з економічного погляду. Общини великих міст підтримували між собою тісний зв'язок, створюючи умови для розвитку ремесла і торгівлі.

До общин вступали і римські громадяни. Пліній Молодший повідомляв імператора Траяна, що серед християн Віфінії опинилися люди, які мали римське громадянство. їх відправляли в Рим для ведення розслідування.

Приплив заможних відтісняв бідноту на задній план у християнських общинах. І якщо раніше в християнській літературі звучали тенденції на кшталт: "немає ні елліна, ні іудея, варвара, скіфа, раба чи вільного, але все і в усьому Христос", то тепер частіше можна було почути: "все ж, слуги, з усім страхом коріться панам, не лише добрим і лагідним, але й суворим" чи "віддай цезареве цезарю, а Боже - Богу".

Із часом змінюється й організація християнських общин. З'являються постійні посадові особи - диякони (грец. diakonos - служитель), які відали господарськими справами, отриманням і поділом приношень членами общин, облаштуванням спільних трапез. Згідно з легендою, перші керівники християнських общин, апостоли (посланці) не справлялися зі всіма покладеними на них обов'язками і скаржилися, що не можуть одночасно проповідувати, пояснювати "слово Боже" і обслуговувати общину. Це й стало приводом до утворення спеціальної виборної колегії з 7 чоловік

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ
  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря