Октавіан Август в образі Юпітера
Зображення Великої Матері богів
Юлія Цезаря (divus Julius) та інших імператорів, обожнених сенатом після смерті. Так воскресили старовинні жрецькі колегії Арвальських братів, Луперків, Саліїв, Тиціїв тощо.
Тоді ж серед багатомовного населення Римської імперії поширюються також різноманітні східні вірування. На Сході і в Греції давно існували містичні таємничі культи. їхнє проникнення в Рим розпочалося ще наприкінці III ст. до н.е., проте лише на рубежі епох вони отримують визнання. Культ Великої Матері богів, який виник ще під час війни з Ганнібалом, став особливо популярним із часів Флавіїв. 25 березня щорічно проводилися урочистості на честь смерті і воскресіння Аттиса, коханого богині Кібели, що викликало нестримну радість віруючих. Із обрядів, здійснюваних галлами, особливо відомим був тавроболій (людина обливалася кров'ю бика, який приносився в жертву), це символізувало очищення від гріхів і повинно було викликати упевненість у безсмерті.
Ще з часів Сулли у Рим привнесли культ малоазійської богині Ма, яку римляни вшановували під іменем своєї старої богині війни Беллони. Набули популярності різноманітні солярні (сонячні) культи, для яких було характерне вчення про потойбічне життя. Поширювалися й астральні уявлення, подібні до давньовавилонських традицій.
У II ст. до н.е. з Єгипту в Рим привнесли культ Ісіди і Сарапіса. Деякий час його забороняли, але вже Калігула побудував храм Ісіди на Марсовому полі, а в II ст. н.е. єгипетські культи отримали широке розповсюдження на всьому римському Заході. Шанувальники Ісіди і Сарапіса зустрічалися в різних італійських містах, особливо приморських. Ісіда вважалася покровителькою мореплавства, і серед моряків було багато прихильників єгипетських культів. Поширеним культ Ісіди був і серед жінок. Святкування відбувалося двічі на рік: навесні святкували урочисте освячення корабля богині Ісіди, а восени воно присвячувалося спогадам про те, як богині шукали тіло її чоловіка Осиріса, вбитого злим Сетом. Сумне богослужіння переходило в радісне й урочисте у момент знаходження спокою Осиріса і його воскресіння. На чолі общини стояв великий штат жерців, поділений за різними ступенями. Крім того, окремі вибрані члени общини допускалися до особливих таємних посвят, які ще більше принаджували віруючих.
Особливу популярність під час Імперії набув культ іранського божества Мітри. Його принесли на Захід солдати Помпея, які боролися з піратами. А коли малоазійські області були включені до складу Імперії і там почали набирати солдатів для римської армії, шанувальників Мітри стало значно більше, особливо серед військових, оскільки божество уособлювало "непереможне сонце" (Solin victus). Давні іранські уявлення про вічну боротьбу двох начал, доброго і світлого зі злим і темним, поєднувалися в мітраїзмі з вавилонським астральним вченням, містикою чисел, вавилонським магічним мистецтвом. Мітраїзм мав складну космогонію, в якій народження і подвиги Мітри займали центральне місце. Мітра уявлявся як поборник правди, борець зі злом та нечистю, рятівник праведних людей, яких хотів згубити Ариман - зле божество. Разом із тим у мітраїзмі було розвинене складне вчення про загробне життя, де передбачено суд і помсту за земні гріхи, а також вчення про кінець світу. Для богослужінь Мітри існував особливий мітреум, який влаштовувався в печері чи підземному приміщенні. Складні обряди супроводжувалися трапезами, під час яких вживали освячений хліб і змішане з водою вино. Посвяченням передувала підготовка, що полягала в пості і самобичуванні.
Із Малої Азії і Сирії в Рим проникали культи Аттиса і Кібели, з Греції - Діоніса, Вавилона - Іштар, Фінікії - Астарти. Всі вони пов'язувалися з вірою в божество, яке помирало, а потім воскресало. Це була початкова форма землеробської релігії. Пізніше боги землеробських культів почали набувати образів богів-рятівників, які своєю смертю позбавляли і спокутували гріхи людства, а своїм воскресінням давали йому надію на безсмертя.
Обрядовий бік цих культів перебував у повній відповідності з їхнім містичним культом. Культи мали утаємничений характер і були доступними лише "посвяченим". Богослужіння були театралізованими з метою
Мітра, який вбиває бика
сильнішого впливу на його учасників (музика, чергування світла і темряви), які доводили себе до екстазу (постом, карколомними танцями тощо). У порівнянні із сухою римською релігією ці емоційні східні культи мали величезну притягальну силу і несли в собі релігійний дурман.
Унаслідок історичних умов в іудеїв ще в давнину під різними політичними і релігійними впливами зародилися ідеї месіанізму (з давньоєврейської "месія" - помазаник). Історія іудеїв - одна з найцікавіших сторінок Античності. Перше єврейське царство (Давній Ізраїль) створили близько тисячного року до н.е. цар Давид і його син Соломок у Палестині. За Давида збудували храм на честь єврейського бога Ягве, що впродовж багатьох століть служив центром політичного і релігійного єднання єврейства. По смерті Соломона царство розділилося на дві частини - північну і південну, чи власне Іудею. Постійна ворожнеча між ними ослабила Ізраїль і полегшила перемогу ворогам. У 722 р. до н.е. країну завоював ассирійський цар Салмонасар V, а в 586 р. до н.е. вона зазнала спустошення Навуходоносором, який частину євреїв переселив у Вавилон, а інших обклав даниною. Вавилонський полон став переломним в історії народу, бо з нього розпочалася іудейська діаспора (розселення євреїв по всій території величезної Вавилонської імперії).
У свідомості єврейського народу вавилонський полон залишив глибокий слід, породивши, з одного боку, почуття глибокої скорботи за втраченою самостійністю, а з другого - надії на відродження і створення нового, кращого царства. Подальша історія іудеїв пов'язана з Персією, македоно-елліністичними царствами і, нарешті, з Римом (у 63 р. до н.е. Помпей приєднав Іудею до Риму).
Ця територія, як і інші частини світової держави, переживала соціальні протиріччя. Крім того, в Іудеї значну роль відігравали жерці, які групувалися навколо Єрусалимського храму. Управляв країною синедріон - рада Єрусалима, яка складалася з первосвящеників (левитів) і вчених-юристів із іудейської аристократії - саддукеїв (за іменем першого
Храм Соломона
Первосвященик-левит
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА“ на сторінці 2. Приємного читання.
