жерця Ягве Садока). Іншу верству складали фарисеї, вчителі єврейських шкіл (рабини), проповідники в синагогах і вчені тлумачі "Закону Мойсея", за яким жила іудейська община. Фарисеї не користувалися народними симпатіями. Народ, яких вчені рабини називали зневажливим іменем "синів землі" - амхарез, не любив фарисеїв за їхнє сухе, суто формальне трактування законів, консерватизм, дріб'язковість і вимоги суворого виконання всіх прописаних законом і звичаєм правил. Вороже ставлення маси іудейського населення до жрецтва і книжників посилювалося ще й тому, що верхівка іудеїв часто діяла заодно з представниками влади, т. зв. іудейськими царями, ставлениками римських імператорів. "Молись про благополуччя уряду, бо якби не страх перед ним, то один одного з'їли б живцем".
Між представниками ворогуючих партій постійно виникали соціальні протиріччя. Особливо вони загострилися за правління Ірода (37 - 4 pp. до н.е.) та його спадкоємців. Ірода називали рабом римського Цезаря, таким, що "їсть свиняче м'ясо". Догоджаючи жерцям і фарисеям, Ірод з небаченою розкішшю відбудував Єрусалимський храм, побудував собі чудовий мармуровий палац у Єрусалимі, театр і амфітеатр, прикрасив місто статуями римського імператора, на березі моря збудував бухту в м. Кесафії, що стала резиденцією римських прокураторів. Політика царів, єрусалимського жрецтва, партії фарисеїв викликала невдоволення всіх верств іудейського суспільства. Спалахували повстання, останнім з яких стало повстання Бар-Кохби при Адріані. Більша частина вождів повстань належали до партії зелотів, релігійних фанатиків, ревнителів закону і старовини, непримиренних ворогів римлян.
Рух зелотів якраз і мав зв'язок з месіанським ученням, характерним для іудейської історії. Віра в пришестя Месії-пророка, царя чи бога, визволителя людей від їхніх страждань не є особливістю Іудеї, проте ніде вона не знайшла такого яскравого вираження, як у давньоєврейській літературі, де вміщені пророцтва й одкровення (апокаліпсиси) про кінець світу і майбутнього Месію ("Книга пророка Данила", "Мудрість Соломона", "Книга Есха", "Оракули Сивіли", "Апокаліпсис Баруха", "Третя книга Ездри" тощо).
Месія уявлявся або в образі "сина людського", могутнього царя, Божого помазаника (Христа), або в образі Сина Божого, народженого Богом-батьком до
Ворота Ірода в Єрусалимській стіні
створення світу. Саме месіанство склало основу християнської релігії, що забезпечило їй перемогу над іншими релігіями. В жодній з релігій майбутнє царство не змальовувалося з такою яскравістю і грубою матеріальністю, як у християнстві. Надія на швидкий кінець світу і наступ вічного блаженства надихала шанувальників імені Христа, наповнювала фанатизмом, презирливою байдужістю до наколишнього світу. "Підійшов час до кінця, - говорили проповідники, – над світом працюють безбожні і зіпсовані люди... вони поїдають добро бідних, стверджуючи, що все це вони роблять з жалю. Але вже чути перші туркоти грому, наближається день загибелі неправедних, знатних, могутніх, багатих і сильних". У той час, коли грішні будуть мучитися у "вогненній печі", праведники будуть насолоджуватися всіма благами матеріальної і духовної культури. "У ті дні вкриється вся земля правдою, вся буде засаджена деревами і наповнена благословенними дарами. Всі дерева хлібні виростуть на ній; будуть насаджені на ній виноградники, і дадуть вони безліч вина; насіння різне, на землі посіяне, принесе урожай у 1000 разів більший, одна мірка оливок дасть 10 мірок олії... Хто був голодний, наїсться досита, кожний день чудеса побачать праведники" [Нікольський М. Давній Ізраїль, с. 350].
До цієї основної ідеї приєдналися ще інші, полегшуючи перемогу християнства. Сюди варто віднести ідею безсмертя, тісно пов'язану з месіанством, зрівняння всіх людей у загальній первородній гріховності, мало обов'язків, яких вимагали від своїх прозелітів християнські секти, відсутність на перших порах складної ритуальної обрядовості.
Зі східних релігій прийшла і віра в єдиного бога (монотеїзм), оскільки однобожжям характеризувалися давньоєгипетські, давньовавилонські, давньоіранські релігії, іудаїзм. Монотеїзм виникав на різному ґрунті: в Єгипті та Вавилоні виражав політичну централізацію давньосхідних монархій, в Іудеї був знаряддям племінної єдності у боротьбі із зовнішнім ворогом, а для персів - бойовим прапором у наступі на Передню Азію.
Християнство запозичувало різні елементи з інших релігій. Наприклад, вшанування християнами Божої Матері (Діви Марії) запозичене з єгипетського культу Ісіди (з'явилося у християн лише в IV ст. н.е.), хрест - із єгипетських і критських вірувань. Цей символ не має єдиного трактування: його вважають символом вогню чи родючості, чотирьох напрямків світу чи чотирьох вшановуваних стихій, але не символом розп'яття, бо Христа розпинали на
Рельєф процесії шанувальників єгипетської богині Ісіди
те-подібному хресті (зображення розп'яття з'являється лише в VII - IX ст.).
Монотеїзм підходив і для Римської імперії, де спочатку намагалися розвивати деякі язичницькі культи в бік монотеїзму: обов'язковим для всіх провінцій ввели культ богині Роми, покровительки Рима, і культ Юпітера Капітолійського - генія (доброго духу) імператора. Проте ці спроби не привели до серйозних результатів, оскільки мали надто офіційний характер, а масам нічого не давали.
На вироблення християнського монотеїзму вплинули й філософські вчення. В першу чергу, погляди єврейського релігійного філософа Філона Александрійського, який переробив наївний монотеїзм іудейської релігії і очистив його від залишків політеїзму. Філон доводив, що в іудейських книгах подана "вся мудрість", і завдання тлумача полягає в тому, щоб розкрити її сенс. Всемогутнє божество, за Філоном, відрізняється від світу своєю суттю. Посередниками між світом і божеством є сили, які Філон порівнював з ангелами іудейської релігії і демонами грецької філософії. Верховною силою є Логос - слово, "воно у Бога і саме воно Бог", це ідея всіх ідей, якщо використовувати платонівське поняття, в той же час воно – Син Божий. Філон вважав вищою метою людини - містичне поєднання, злиття з божеством. Це досягається не шляхом принесення жертв, а шляхом широкого розкаяння.
Із вчення стоїків християнство запозичило три моменти: вчення про божественний розум, який управляє світом; концепцію морального обов'язку, виконання якого необхідне для кожної людини; вчення про рівність усіх людей.
Вплинув на християнство і релігійно-філософський рух гностиків (gnosis - знання), який виник у II ст. н.е. з різних елементів античної релігії та філософії і відображав ідеологію міських торговельних верств. Суть гностицизму полягала в тому, що людина шляхом містичного пізнання (гносису), підготовленого умертвінням плоті, чистотою, поміркованістю, може зрозуміти божественну суть світу. Матеріальний світ грішний, він відпав від Бога. Кінцевою метою світового процесу є злиття світу з Богом.
Цю функцію виконує Логос (розум), який християнські гностики ототожнювали з Христом. Християнство в II ст. н.е. вело з гностицизмом жорстоку боротьбу, оскільки він був однією з перших єресей. Проте, розгромивши гностицизм, християнство все ж таки прийняло ряд його елементів.
І, нарешті, не можна не згадати передбачення пророчиці Сивіли з м. Кум в Італії. В них розкриті месіанські сподівання: намальована грізна картина Страшного суду, Син Божий з'явиться і звершить суд над живими і мертвими. Сивіла нападала на Рим, критикувала майнову нерівність, самих богів.
Отже, у І ст. н.е. в основному сформувалися головні елементи християнства:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА“ на сторінці 3. Приємного читання.
