Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

Культура Античності

жерця Ягве Садока). Іншу верству складали фарисеї, вчителі єврейських шкіл (рабини), проповідники в синагогах і вчені тлумачі "Закону Мойсея", за яким жила іудейська община. Фарисеї не користувалися народними симпатіями. Народ, яких вчені рабини називали зневажливим іменем "синів землі" - амхарез, не любив фарисеїв за їхнє сухе, суто формальне трактування законів, консерватизм, дріб'язковість і вимоги суворого виконання всіх прописаних законом і звичаєм правил. Вороже ставлення маси іудейського населення до жрецтва і книжників посилювалося ще й тому, що верхівка іудеїв часто діяла заодно з представниками влади, т. зв. іудейськими царями, ставлениками римських імператорів. "Молись про благополуччя уряду, бо якби не страх перед ним, то один одного з'їли б живцем".

Між представниками ворогуючих партій постійно виникали соціальні протиріччя. Особливо вони загострилися за правління Ірода (37 - 4 pp. до н.е.) та його спадкоємців. Ірода називали рабом римського Цезаря, таким, що "їсть свиняче м'ясо". Догоджаючи жерцям і фарисеям, Ірод з небаченою розкішшю відбудував Єрусалимський храм, побудував собі чудовий мармуровий палац у Єрусалимі, театр і амфітеатр, прикрасив місто статуями римського імператора, на березі моря збудував бухту в м. Кесафії, що стала резиденцією римських прокураторів. Політика царів, єрусалимського жрецтва, партії фарисеїв викликала невдоволення всіх верств іудейського суспільства. Спалахували повстання, останнім з яких стало повстання Бар-Кохби при Адріані. Більша частина вождів повстань належали до партії зелотів, релігійних фанатиків, ревнителів закону і старовини, непримиренних ворогів римлян.

Рух зелотів якраз і мав зв'язок з месіанським ученням, характерним для іудейської історії. Віра в пришестя Месії-пророка, царя чи бога, визволителя людей від їхніх страждань не є особливістю Іудеї, проте ніде вона не знайшла такого яскравого вираження, як у давньоєврейській літературі, де вміщені пророцтва й одкровення (апокаліпсиси) про кінець світу і майбутнього Месію ("Книга пророка Данила", "Мудрість Соломона", "Книга Есха", "Оракули Сивіли", "Апокаліпсис Баруха", "Третя книга Ездри" тощо).

Месія уявлявся або в образі "сина людського", могутнього царя, Божого помазаника (Христа), або в образі Сина Божого, народженого Богом-батьком до

Ворота Ірода в Єрусалимській стіні

Ворота Ірода в Єрусалимській стіні

створення світу. Саме месіанство склало основу християнської релігії, що забезпечило їй перемогу над іншими релігіями. В жодній з релігій майбутнє царство не змальовувалося з такою яскравістю і грубою матеріальністю, як у християнстві. Надія на швидкий кінець світу і наступ вічного блаженства надихала шанувальників імені Христа, наповнювала фанатизмом, презирливою байдужістю до наколишнього світу. "Підійшов час до кінця, - говорили проповідники, – над світом працюють безбожні і зіпсовані люди... вони поїдають добро бідних, стверджуючи, що все це вони роблять з жалю. Але вже чути перші туркоти грому, наближається день загибелі неправедних, знатних, могутніх, багатих і сильних". У той час, коли грішні будуть мучитися у "вогненній печі", праведники будуть насолоджуватися всіма благами матеріальної і духовної культури. "У ті дні вкриється вся земля правдою, вся буде засаджена деревами і наповнена благословенними дарами. Всі дерева хлібні виростуть на ній; будуть насаджені на ній виноградники, і дадуть вони безліч вина; насіння різне, на землі посіяне, принесе урожай у 1000 разів більший, одна мірка оливок дасть 10 мірок олії... Хто був голодний, наїсться досита, кожний день чудеса побачать праведники" [Нікольський М. Давній Ізраїль, с. 350].

До цієї основної ідеї приєдналися ще інші, полегшуючи перемогу християнства. Сюди варто віднести ідею безсмертя, тісно пов'язану з месіанством, зрівняння всіх людей у загальній первородній гріховності, мало обов'язків, яких вимагали від своїх прозелітів християнські секти, відсутність на перших порах складної ритуальної обрядовості.

Зі східних релігій прийшла і віра в єдиного бога (монотеїзм), оскільки однобожжям характеризувалися давньоєгипетські, давньовавилонські, давньоіранські релігії, іудаїзм. Монотеїзм виникав на різному ґрунті: в Єгипті та Вавилоні виражав політичну централізацію давньосхідних монархій, в Іудеї був знаряддям племінної єдності у боротьбі із зовнішнім ворогом, а для персів - бойовим прапором у наступі на Передню Азію.

Християнство запозичувало різні елементи з інших релігій. Наприклад, вшанування християнами Божої Матері (Діви Марії) запозичене з єгипетського культу Ісіди (з'явилося у християн лише в IV ст. н.е.), хрест - із єгипетських і критських вірувань. Цей символ не має єдиного трактування: його вважають символом вогню чи родючості, чотирьох напрямків світу чи чотирьох вшановуваних стихій, але не символом розп'яття, бо Христа розпинали на

Рельєф процесії шанувальників єгипетської богині Ісіди

Рельєф процесії шанувальників єгипетської богині Ісіди

те-подібному хресті (зображення розп'яття з'являється лише в VII - IX ст.).

Монотеїзм підходив і для Римської імперії, де спочатку намагалися розвивати деякі язичницькі культи в бік монотеїзму: обов'язковим для всіх провінцій ввели культ богині Роми, покровительки Рима, і культ Юпітера Капітолійського - генія (доброго духу) імператора. Проте ці спроби не привели до серйозних результатів, оскільки мали надто офіційний характер, а масам нічого не давали.

На вироблення християнського монотеїзму вплинули й філософські вчення. В першу чергу, погляди єврейського релігійного філософа Філона Александрійського, який переробив наївний монотеїзм іудейської релігії і очистив його від залишків політеїзму. Філон доводив, що в іудейських книгах подана "вся мудрість", і завдання тлумача полягає в тому, щоб розкрити її сенс. Всемогутнє божество, за Філоном, відрізняється від світу своєю суттю. Посередниками між світом і божеством є сили, які Філон порівнював з ангелами іудейської релігії і демонами грецької філософії. Верховною силою є Логос - слово, "воно у Бога і саме воно Бог", це ідея всіх ідей, якщо використовувати платонівське поняття, в той же час воно – Син Божий. Філон вважав вищою метою людини - містичне поєднання, злиття з божеством. Це досягається не шляхом принесення жертв, а шляхом широкого розкаяння.

Із вчення стоїків християнство запозичило три моменти: вчення про божественний розум, який управляє світом; концепцію морального обов'язку, виконання якого необхідне для кожної людини; вчення про рівність усіх людей.

Вплинув на християнство і релігійно-філософський рух гностиків (gnosis - знання), який виник у II ст. н.е. з різних елементів античної релігії та філософії і відображав ідеологію міських торговельних верств. Суть гностицизму полягала в тому, що людина шляхом містичного пізнання (гносису), підготовленого умертвінням плоті, чистотою, поміркованістю, може зрозуміти божественну суть світу. Матеріальний світ грішний, він відпав від Бога. Кінцевою метою світового процесу є злиття світу з Богом.

Цю функцію виконує Логос (розум), який християнські гностики ототожнювали з Христом. Християнство в II ст. н.е. вело з гностицизмом жорстоку боротьбу, оскільки він був однією з перших єресей. Проте, розгромивши гностицизм, християнство все ж таки прийняло ряд його елементів.

І, нарешті, не можна не згадати передбачення пророчиці Сивіли з м. Кум в Італії. В них розкриті месіанські сподівання: намальована грізна картина Страшного суду, Син Божий з'явиться і звершить суд над живими і мертвими. Сивіла нападала на Рим, критикувала майнову нерівність, самих богів.

Отже, у І ст. н.е. в основному сформувалися головні елементи християнства:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА
  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря