Олімпія розташовувалася в особливому місці. З усіх боків її ніби закривають від світу природні перешкоди, створюючи ізольований простір, в якому людина постійно відчуває, навіть і тепер, почуття відчуженості від мирської суєти і турбот. Із півдня Олімпія відгороджена рікою Алфеєм, що далі впадає в море, із заходу її обмежує притока Алфею - Кладей, що широко розливається в дні весняних повеней; із півночі район Олімпії закриває гора Кронос, хоча невисока, проте крута; а район на схід від святилища зайнятий рівниною, що під час повені заливає Алфей.
Про існування Олімпії знали з письмових джерел, але місце її знаходження не було визначено ні в Середні віки, ні в епоху Відродження. Часто навіть вважали, що вона розташовується поблизу гори Олімп, а не поблизу Кроноса. Про необхідність розшукати Олімпію почали думати у XVHI ст. Французький історик Б. Монтфакон у листі до архієпископа Корфу 1723 р. писав про великі цінності, які можуть бути відкриті, якщо розпочати пошуки Олімпії. 1768 р. думку про дослідження святилища висловив Вінкельман, а 1766 р. подорожуючий англієць Р. Чандлер знайшов поблизу гори Кронос частини стін великого храму і обломки капітелій колон. Це були залишки Олімпії, приміщення якої зруйнували жителі навколишніх сіл, використовуючи камінь для будівельних робіт.
Після цього розпочалися регулярні розкопки, що продовжуються понині.
Гірський хребет Таггет відокремлював дві родючі області Південної Греції - Лаконіку (столиця м. Спарта) та Мессенію (головне місто Meccano). їхні поля були рясно засіяні пшеницею, ячменем, засаджені фруктовими садами, виноградниками, маслиновими гаями.
Життя грецьких держав було тісно пов'язане з Егейським морем, в акваторії якого розташовувалися безліч дрібних і великих островів - Кіклади, а з півночі на південь уздовж берегів Малої Азії -
Долина р. Кладей в Олімпії
Острів Лесбос
Споради. Ці острови складали ніби продовження Балканського гірського пасма, що поступово зливалося з височинами Малої Азії. Із островів Егейського моря найбільше історичне значення мали Делос, Егіна, Лемнос, Лесбос, Наксос, Парос, Родос, Самос, Фасос і Хіос.
Малоазійське узбережжя Егейського моря, де теж проживали іонійські греки, було багате гаванями і досить родючими ґрунтами. Найбільші грецькі міста Малої Азії - Елея, Фокея, Смірна, Мілет, Галгкарнас та інші.
На північному сході протока Геллеспонт (Дарданелли) з'єднувала Егейське море з Пропонтидою (Мармуровим морем), яка з'єднувалася протокою Босфор з Понтом Евксинським (Чорним морем). На півдні Егейське море ніби замикається островом Крит, який зв'язував грецький світ з африканськими областями - Єгиптом і Кіренаїкою.
На цих територіях розташовувалася велика кількість міст-держав, розміри яких були досить різними. Найбільшу площу займала Спарта (Лаконі- ка і Мессенія) – близько 8400 км2, могутня Аттика з Саламіном і Оропом – 2650 км2. Деякі державні об'єднання включали в себе декілька окремих полісів. Так, Беотія складалася з 10, а пізніше з 20 "міні-держав". До складу Фокіди входило 22 поліси.
Географічні умови Стародавньої Греції в цілому сприяли відносно швидкому розвитку племен. Греція належала до числа територій із субтропічним кліматом. Середня температура не перевищувала +17 °С. Дощів випадало мало, і тому деякі області Греції багато терпіли від засухи. Більша частина рік і струмків пересихала, і це потребувало спорудження систем штучного зрошення. Стародавні греки більше за все цінували воду. Прощаючись зі своїм другом, грек завжди бажав йому "доброї дороги і свіжої води". А в договорах між грецькими державами постійно зустрічається формулювання: "Не відрізати у союзних общин проточної води". Постійне водопостачання було для греків проблемою досить нелегкою. Однією з форм накопичення і збору води було облаштування гротів, джерел, захищених від забруднення. Облаштовані таким чином підземні джерела нагадували колодязі. На твердих, кам'янистих землях жителі, боячись під час облоги бути відрізаними від води, вирубували у камені ступінчасті жолоби, що досягали місця, де було джерело. Вода, що витікала з ущелини у скелях, надходила спеціальними штольнями, вирубаними у камені. Ними вода потрапляла у водозбірню, облаштовану як невеличку будівлю; перед нею розміщувалася площадка, а під нею - канал, що виводив надлишок зібраної води. Подібна споруда VII - VI ст. до н.е. була знайдена у Коринфі.
Не менш важливою була доставка води споживачам, тобто її транспортування. Спочатку її приносили раби. Використовували і дощову воду, збираючи її у пристосовані цистерни, що мали дві рівні: з одного вода стікала на другий, де накопичувалася і зберігалася.
Відбувалися прогресивні зміни і в будуванні криниць: вони стають глибшими (до 30 м), облицьовуються камінням, а у III ст. їх обгороджували стіною із тесаних плит. Воду з колодязів вичерпували вручну посудиною, до якої була прив'язана мотузка. У класичну епоху був відомий криничний журавель, а в елліністичний період використовують вал-котушку, що повертається. Проте найбільшим досягненням у цій галузі стали римські акведуки.
Греція була багатою і на корисні копалини, що сприяло розвитку ремісничого виробництва. Греки рано ознайомилися з золотом і усвідомили його цінність, оскільки вже в багатьох міфах воно відіграє важливу роль.
Проте за золотом доводилося відправлятися далеко за межі Греції: в Лідію, де річка Тмол несла "золотий пісок", а в Колхіду - за "золотим руном". Уже стародавні греки намагалися розгадати таємницю "золотого руна", про яке розповідає міф про Ясона і Медею. На нашу думку, варто визнати правильним пояснення грецького географа Страбона, що поняття "золоте руно" пов'язане з певним способом видобутку золота. Він повідомляє, що люди, які жили поблизу р. Фасіс у Колхіді (нинішня назва Ріоні), добували з води золотий пісок, занурюючи у ріку шкіру (руно) барана: крупинки золота осідали на вовні, звідки їх і збирали [Страбон. Географія, XI, 2, 19]. Свідчення Страбона підтверджує практика видобутку цінного металу у золотоносних річках Семиграддя, туркменами і фінами.
Фасос і Сифнос (УП - VI ст. до н.е.) у VI ст. - срібні копальні в районі Лаврія на півдні Аттики, а в V ст. до н.е. були відкриті поклади дорогоцінного металу в Маронеях (483 р. до н.е.). Це нове джерело срібла зміцнило фінансовий стан Афін під час греко-перських війн, дозволило побудувати могутній флот і забезпечити перевагу Афін над іншими містами-державами Греції.
У достатній кількості було у греків міді (о. Бвбея), заліза (Беотія, Лаконіка), мармуру (о. Наксос, Парос), гончарної глини, вапняку, свинцю і т.п.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ“ на сторінці 3. Приємного читання.
