Ручка кришки урни-цисти, де зображені етруські воїни V ст. до Н.Є.
гаруспики, носи етруського вчення, викладеного в "Священних етруських книгах", користувалися великим визнанням. Вони дізнавалися про волю богів за польотом птахів, клюванням священних курей, нутрощами тварин, блискавками тощо.
Змінилося й оздоблення гробниць. Небіжчики розміщувалися в нішах, а все начиння і речі втратили натуральність - їх не можна взяти в руки, зрушити з місця. Все ніби "прилипло" до стін приміщення, зникло з простору, стало вічним. Покійники вже не могли встати і прогулятися по кімнаті.
До III ст. до н.е. всі етруські міста були завойовані Римом, і в мистецтві етрусків пануючим стає глибокий песимізм. Етруски були переконані, що їм для життя відведено лише десять "століть". Наступали останні століття, і передбачення видимо підтверджувалися. Тому в скульптурах численних саркофагів мляві, безвольні пози, заплилі тіла, прозвані римлянами "жирними етрусками". Вражають й обличчя скульптур. Некрасиві, позбавлені енергії життя, вони дивляться на нас із глибоким смутком, уважним, проникливим поглядом. Мистецтво портрета стояло в етрусків на небувалій висоті: у кожному обличчі, кожному погляді передано неповторний душевний світ – світ неясних відчуттів, суперечливих почуттів, ірраціональних психологічних глибин.
Про майстерність і психологізм етруських майстрів свідчать і три фігурки з кришки бронзової урни-цисти (ящик, скриня, шкатулка). На ній два воїни несуть убитого соратника. Війна зображена в буденному вигляді, але виражає весь біль утрат і драму цілого народу, який опинився під римським пануванням.
Крім некрополів, шедеврами етруського мистецтва вважаються міські ворота. Вони замикали стіни міста і захищали від чужих його священний простір, який був під покровительством богів. На воротах у Перуджі (арка Августа) зображено фриз із тригліфами і метопами, який можна сприйняти як фасад храму з символом щита неба – в його інтерколумніях (простір між колонами). Інші ворота в Перуджі, ворота Марція, теж мають стосунок до богів і неба. Вхідний прогін увінчаний балюстрадою, за якою видно богів на чолі з Зевсом-Тинією. Вони зустрічали всіх, хто входив у місто.
Арка Августа в Перуджі
Ці ворота стали символічними для долі етрусків. Боги ніби охоплюють своїм благословенням римлян, які прийшли в етруські міста. Етруски змирилися зі своєю долею, і римляни стали для них співгромадянами. Тому, якщо б на краях тоги Авла Метелла ("Оратора") не було написано його етруське ім'я, ніхто б не розгледів у ньому етруска. В етруському мистецтві останнього століття до нашої ери стає неможливим відрізнити етрусків від римлян. Авл Метелл і є етруском-римлянином.
Мистецтво етрусків суттєво вплинуло на сусідні з ними племена і сприяло розвитку різних гілок італійського мистецтва. Особливо багато елементів етруської культури перейняли римляни. Так, римський звичай оточувати магістрів лікторами з пучками різок і сокири – етруського походження. З Етрурії римляни запозичили крісло зі слонової кістки для римських магістратів, звичай обрамляти одежу пурпуровою смугою, проводити тріумфи. Деякі римські боги теж етруського походження: бог війни Марс - це етруський maris, а бог морів Нептун - етруський nethuns. З релігійних ритуалів римляни запозичили ворожіння на нутрощах тварин, за небесними знаменнями (блискавкою, польотом птахів) тощо.
Однак самі етруски успадкували від римлян досконаліший плуг, мідну монету (ас), одежу (тогу), форму будинку з вогнищем, римські цифри.
Розглянувши особливості політичного розвитку та культури етрусків, повернемося до проблеми їхнього походження. У Новий час, згідно з трьома поглядами на походження етрусків античних авторів, склалися такі теорії:
1. Одним із перших східне походження етрусків розвинув Демпстер (1579 - 1625 pp.), якого вважають родоначальником етрускології. Його підтримали у XVIII ст., а в XIX ст. ця теорія знайшла захист і в орієнталістів. Так, англійський вчений Конвей висунув гіпотезу, що в кінці II - на початку І тис. до н.е. банди лідійських піратів рушили до західного узбережжя Італії, на північ від Тибру, де підкорили собі місцеві племена умбрів і розселилися по Італії.
Італійський дослідник Дукаті вважав тирренців жителями малоазійського узбережжя і островів Егейського моря (Лемнос). У VIII ст. до н.е. вони вирушили на захід, й оскільки південь Апеннін був зайнятий греками і фінікійцями, то вони зупинилися в родючій і багатій металом
Жирний етруск. Скульптурне зображення II ст. до н.е.
Ворота Марція в Перуджі
Тоскані. А на початку VII ст. до н.е. тут з'явилася їхня італійська метрополія - м. Тарквінії. Колоністи не були єдиним народом і тому злилися з місцевим населенням, яке розмовляло середземноморською, а не індоєвропейською мовою. Прихильником цієї теорії був і відомий російський вчений В. І. Модестов, який написав працю "Вступ до римської історії".
Цікавою є думка Руже і Масперо, які ототожнювали Турша з турсенами чи тусками, тобто етрусками.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ“ на сторінці 3. Приємного читання.
